Медоносними називаються рослини, з яких бджоли збирають солодкий сік для вироблення меду, а також квітковий пилок і смолисті речовини. Майже всі вони належать до одного з п'яти типів, на які поділяють в сучасній класифікації рослинний світ — це покритонасінні рослини.

З деяких голонасінних рослин, наприклад, сосни, ялини, ялиці, бджоли збирають падь і квітковий пилок. Нектару ці рослини не виділяють, їхній пилок переноситься вітром.

У групі медоносних рослин окреме місце займають пилконоси. Значення їх для бджільництва обмежене в зв'язку з відсутністю в квітках нектару. До них належать переважно вітрозапильні види: ліщина, вільха, подорожник, кукурудза та ін. Але в забезпеченні білкового живлення бджіл вони також відіграють певну роль.

Основу кормової бази бджільництва становлять рослини, з яких бджоли збирають і нектар, і пилок. Багато з них займають великі площі як сільськогосподарські культури. Інші більш або менш поширені на природних угіддях: в лісах, на луках, пасовищах. Цвітіння медоносних рослин розпочинається в центральній частині України з третьої декади березня і триває до жовтня. Але найбільша кількість видів цвіте протягом другої половини весни та першої половини літа.

Для зручності вивчення всі медоноси класифікують за господарським значенням та місцем проростання на природних угіддях: круп'яні і зернобобові, олійні, ефіроолійні, кормові, овоче-баштанні, плодові і ягідні культури.

Квітка є, як правило, місцем знаходження продуктів живлення бджоли. З квіток розвиваються плоди й насіння. Будова, величина, колір, запах квіток дуже різноманітні (мал. 83). В основному за особливостями будови квітки рослини відносять до різних систематичних груп.

Мал. 83. Будова квіток основних медоносних рослин:

а — відкритонектарникові квітки гірчиці; б — гречки; — напіввідкритонектарникові квітки фацелії; г — прихованонектарникові квітки синяка; д — сильноприхованонектарникові квітки червоної конюшини.

У типової квітки розрізняють такі частини: квітконіжка, квітколоже, чашечка, віночок, тичинка (андроцей) і маточка (гінецей), Якщо квітка має всі ці частини, її називають повною, якщо не всі — неповною. Чашечка й віночок являють собою оцвітину. Віночок складається з різної кількості пелюсток або буває зрослим, наприклад, трубчастим. За будовою віночка квітки називають двогубими, хрестоподібними, метеликовими, дзвоникуватими.

В центрі квітки знаходиться маточка. Вона складається із зав'язі, стовпчика і приймочки, Остання може бути розділена на кілька частин. На її липкій поверхні проростають пилкові зерна, досягаючи яйцеклітини, що міститься в зав'язі. Чоловічі статеві клітини рослин (окремі) формуються в інших органах — тичинках, зокрема пиляках. Пиляки прикріплені до верхньої частини тичинкових ниток і найчастіше складаються з двох половинок. Зрілий пилок висипається назовні крізь тріщини в оболонці. При відвіданні квіток бджолами велика кількість пилкових зерен потрапляє на волохату поверхню частин їхнього тіла.

У більшості рослин квітки двостатеві, тобто з маточками і тичинками (мал. 84). Андроцей може складатись з різної кількості тичинок — від однієї до кількох десятків, а в квітках півонії налічується кількасот тичинок. Тоді пилок можуть збирати одночасно до 30—40 бджіл. Порівняно невелику групу становлять рослини з одностатевими квітками, наприклад, огірки, гарбузи, кавуни. Тичинки й маточки у них розміщені роздільно. В такому разі квітки називають тичинковими й маточковими. З тичинкових квіток бджоли збирають і пилок, і нектар, з маточкових — нектар.

Мал. 84. Генеративні органи квітки гречки:

1 — пиляки на коротких нитках; 2 — приймочка на високому стовпчику; 3 — пиляки на довгих нитках; 4 — приймочка на короткому стовпчику.

Основними продуктами рослин для живлення бджіл є нектар і квітковий пилок. В умовах недостатніх запасів вуглеводного корму в квітках рослин бджолині сім'ї спрямовують льотну діяльність на збирання паді та соку з пошкоджених плодів і ягід.

Ці продукти стають тимчасовими замінниками нектару й квіткового меду, але для споживання взимку не придатні.

Нектар і нектарники.

Нектар — цукристий сік, який виробляють спеціальні залози рослин — нектарники (мал. 85). Залозиста тканина нектарників, що складається з ніжних тонкостінних клітин, наповнених розчином цукрів, прикрита захисним шаром — епідермісом. З нектароносної тканини на поверхню рідина виходить крізь пори, розриви або міжклітинні проміжки епідермісу. Виділений нектар збирається у вигляді дрібненьких краплин, а у великій кількості утворює суцільний шар рідини.

Мал. 85. Розріз нектарника в квітці персика:

1 — клітини епідермісу; 2 — нектар; 3 — клітини, що регулюють виступання краплини нектару; 4 - клітини нектароносної тканини.

Розрізняють нектарники квіткові й позаквіткові. У більшості медоносних рослин нектаровидільні залози розміщені у квітках. Рослин з позаквітковими нектарниками мало. В них нектар виділяється на стеблах, листках (бавовник), прилистках (вика, кормові боби) та інших надземних частинах. У квітках переважної частини медоносів нектарники мають чітко виражену форму — горбочків біля основи тичинок у хрестоцвітих, кілець навколо зав'язі у соняшника, волосків у мальв, подушечок, ямок та ін. Невелику групу становлять безнектарникові медоносні рослини, в яких залози мало диференційовані, не мають чітко окресленої форми. Наприклад, у квіток липи нектар виділяється на внутрішній поверхні нижньої частини чашолистків, у кісточкових плодових культур — на внутрішніх стінках чашечки навколо зав'язі.

У процесі еволюції в рослин виробилась здатність не тільки виробляти нектар, а й захищати його від висихання, змивання дощем тощо. Прикладів цього можна було б навести багато. Серед них — звисання квіток у липи (особливо маньчжурської), малини, барбарису, сховані нектарники у квіток білої акації та ін.

Матеріалом для утворення нектару є сік, який надходить до секреторних клітин по судинах флоеми, а зрідка й ксилеми. На відміну від судинного соку нектар майже не має азотистих сполук і складається з цукрів (сахарози, глюкози й фруктози в різних співвідношеннях), розчинених у воді. У нектарі деяких рослин містяться більш складні сполуки — мальтоза, мелібіоза й рафіноза. Є також незначна кількість декстринів, багатоатомних спиртів, органічних кислот і солей. Різноманітне співвідношення складових частин нектару зумовлює специфічний смак, аромат, колір та інші особливості різних сортів меду.

Концентрація цукру в нектарі різних видів рослин неоднакова. Найчастіше цукристість нектару коливається в межах 10—40 %, що залежить від природи рослин та впливу факторів зовнішнього середовища. Наприклад, вміст цукру в нектарі гречки становить 23—28 % , гарбуза — 25—35, еспарцету — 35—45, соняшнику — 35—50, гірчиці — 35—55, шавлії кільчастої — близько 60 %.

Дуже рідкий або густий нектар з концентрацією цукру менш ніж 5 або понад 70 % бджоли, як правило, не беруть. Найкраще приваблює бджіл нектар середньої концентрації, в якому міститься близько 50 % цукрів. Нектар з різними цукрами бджоли збирають інтенсивніше, ніж із сахарозою. Тому, вивчаючи нектароносні якості рослин, звертають увагу не тільки на вміст цукрів у нектарі, а й на співвідношення їх. Так, у нектарі гіркокаштана звичайного, сніжноягідника сахарози більше, ніж простих цукрів. У липи виділювані цукри містяться в однаковому співвідношенні.

Виділення нектару квітками триває найчастіше протягом 1—2 днів, інколи довше залежно від погодних умов. Значення рослин для бджільництва зумовлене їхньою нектаропродуктивністю. Її визначають за кількістю цукру в нектарі однієї квітки, всієї рослини і з розрахунку на 1 га. Найбільш об'єктивну оцінку дає показник нектаропродуктивності суцільного масиву рослин на площі 1 га, виражений в кілограмах меду. В такому разі використовують також рівнозначний термін медопродуктивність, що відповідає кількості нектару (в 1 кг меду), який виділяється рослинністю протягом усього періоду цвітіння на площі 1 га. Чим більше виділяється нектару в квітках, чим густіший (до оптимальних величин) травостій, і чим довше функціонують квітки, тим багатший в них запас нектару на одиниці площі. Нектаропродуктивність (кількість цукру в нектарі однієї квітки, мг) квіток окремих рослин коливається в дуже великих межах:

Гречка посівна	0,09—2,10
Соняшник звичайний	0,45—0,62
Гірчиця біла	0,29—0,44
Коріандр посівний	0,8—1,0
Еспарцет виколистий	0,36—0,46
Буркун білий	0,06—0,12
Конюшина лучна	0,05
Конюшина біла	0,05—0,10
Конюшина гібридна	0,06—0,17
Люцерна посівна	0,07—0,3
Чина посівна	0,9
Горошок мишачий	0,06
Кормові боби	1,2
Ріпак озимий	1,35
Шавлія лікарська	0,9—1,09
Амі зубна	0,15
Валеріана лікарська	0,12
М'ята перцева	0,15
Алтея лікарська	5,97
Резеда запашна	0,15—0,28
Цибуля ріпчаста	0,65
Чебрець звичайний	0,15
Липа амурська	2,5—2,64
Липа маньчжурська	5,1
Бархат амурський	1,13—1,46
Хаменерій вузьколистий	2,23
Плакун верболистий	0,21
Собача кропива звичайна	0,22—0,41
Синюха голуба	0,22—0,27
Фацелія пижмолиста	1,10
Живокіст шорсткий	0,24
Яблуня садова	0,38
Вишня звичайна	0,8—2,3
Слива домашня	0,96—1,74
Смородина чорна	0,27
Смородина червона	0,23—0,45
Малина садова	1,1
Ожина	1,96
Горобина звичайна	0,16
Брусниця	0,11
Крушина ламка	1,41
Жимолость татарська	0,62
Жовта акація	0,66
Сніжноягідник білий	0,3—0,5
Верес звичайний	0,33—0,59
Клен гостролистий	0,12—0,19
Клен-явір	0,31—0,64
Герань лучна	0,61—2,34
Смілка звичайна	0,41
Волошка лучна	0,08
Очиток їдкий	0,2
Редька дика	0,18

При вивченні загальної медопродуктивності на площі 1 га крім цих даних потрібно також провести облік квіток на рослинах або на 1 м² поверхні крони дерев і кущів та визначити кількість рослин на одиниці площі. Потім відповідними розрахунками визначають загальну кількість квіток на 1 га, що розвиваються за весь період цвітіння.

Здатність до виділення нектару виробилась у рослин у процесі еволюції як пристосування до перехресного запилення за допомогою комах. У різних видів ентомофільних рослин природна медопродуктивність неоднакова. Так, у люпину, шипшини, сливи запас нектару в перерахунку на мед не перевищує 15—20, а в білої акації й амі зубної досягає 1700 і 1850 кг/га. Але й у межах кожного виду цей показник може дуже змінюватись залежно від технології та природних умов. Науково-дослідний інститут бджільництва узагальнив багаторічні дані вивчення впливу мінеральних добрив на виділення нектару. Так, нектаропродуктивність рослин підвищується при внесенні мінеральних добрив: азоту — на 18 % , фосфору — 55, калію — 50, фосфору і калію — 99, азоту, фосфору і калію — на 64 % . Виділення нектару збільшується при сівбі рослин в оптимальні строки, широкорядним способом, при правильному обробітку грунту, використанні високоякісного насіння та впровадженні інших технологічних заходів. З природних факторів найбільш відчутно впливають на виділення нектару тепло, сонячне світло, вологість повітря й грунту.

Збирання нектару.

Нектар і збільшення його ресурсів мають велике значення для багатьох видів корисних комах. Та найбільш продуктивними збирачами стали сім'ї медоносної бджоли. Відомі випадки збирання сім'єю за сезон до 450 кг меду. Чим більше нектару в зоні розміщення пасік, тим інтенсивніша льотна діяльність і вищий медозбір.

Швидкість роботи бджіл на квітках та кількість зібраного корму залежать від багатьох умов і передусім від кількості нектару в квітках, його доступності, відстані між джерелом корму й пасікою, тривалості льоту протягом дня та ін. Наприклад, за сприятливих умов бджола протягом дня здійснює в середньому близько 13 вильотів, а в разі погіршення погоди — 7. В одних випадках вона може наповнювати зо-бик нектаром за 20 хв, в інших — 37 хв, відвідуючи десятки, а іноді й сотні квіток. З 40—60 мг набраного нектару бджоли віддають приймальницям у вулику лише частину, витрачаючи певну кількість на енергію польоту. Для нового вильоту в зобику залишається близько 10 мг корму. Витрати його, як і затрати часу на перельоти, більші тоді, коли пасіка розташована далеко від медоносів. Знаючи цю особливість, пасічники підвозять вулики ближче до масивів квітуючих рослин.

Падь

Падь бджоли збирають, якщо ресурси нектару недостатні. її виділяють за теплої погоди (переважно в червні — серпні) окремі види попелиць та інших комах. Падь є додатковим джерелом добування меду, хоч за своїми товарними якостями падевий мед належить до другого сорту. Але і такий продукт корисний для людей. Найчастіше збирання паді спостерігається у лісистій місцевості, де ростуть клени, дуб, липа, акація, та на луках з різними видами верби. Розмноження і життєдіяльність великої кількості виділювачів паді спостерігається й на інших лісових породах. Падевий мед, як уже зазначалося, шкідливий для бджіл і спричинює отруєння.

Квітковий пилок.

Квітковий пилок бджоли споживають у свіжому вигляді та переробляють в пергу. Збирання його корисне і для бджіл, і для рослин, бо перенесені пилкові зерна з тіла комах потрапляють на приймочки маточок, що є одним із поширених способів перехресного запилення.

Пилкове зерно складається з двошарової оболонки та двох або трьох клітин. Зовнішній шар (екзина) виконує захисні функції, він товщий від внутрішнього (інтини). Обидва ці шари оболонки пристосовані до зміни об'єму пилкового зерна і можуть розтягуватись та скорочуватись під впливом вологи.

Мал. 86. Зовнішній вигляд пилкових зерен основних пилконосів (збільшено):

1 — зніту; 2 — соняшнику; 3 — гречки; 4 — еспарцету; 5 — конюшини білої; 6 — конюшини червоної; 7 — шавлії; 8 — гірчиці; 9 — кульбаби; 10 — липи; 11 — верби; 12 — ліщини; 13 — білої акації.

На зовнішній поверхні оболонки при збільшенні під мікроскопом можна помітити різні скульптурні утворення у вигляді гребінців, ямок, шипиків і т. ін. (мал. 86). Характер поверхні пилкового зерна є важливою ознакою для кожного виду рослин. За морфологічними особливостями неважко встановити видову (чи родову) належність зібраних обніжжя, перги або навіть меду, оскільки в нектар під час його збирання на квітках також потрапляє пилок і залишається в ньому. Наприклад, у буркуна, червоної конюшини пилкові зерна гладенькі, фацелії, шавлії — сегментовані, гречки й липи — ямчасті, соняшнику й будяка польового — шипуваті.

У різних видів рослин зерна пилку відрізняються за формою і величиною. Вони бувають кулясті, еліпсоподібної, витягнутої форми, а іноді — лопатеві або багатогранні. У більшості рослин розмір пилкових зерен коливається в межах 20—50 мкм. Дуже великі зерна пилку в рослин гарбузових. Наприклад, у гарбуза вони досягають 200 мкм.

В цілому пилкові зерна анемофільних рослин дрібні, округлої форми, з гладенькою і тоненькою оболонкою, легко розвіюються в повітрі, самі не склеюються в грудочки. Це одне з пристосувань до перенесення вітром.

Рослини ж, у яких перехресне запилення здійснюється комахами, характеризуються великими розмірами пилкових зерен. Оболонка останніх має різноманітні утворення й окутана липкою воскоподібною або жироподібною масою. До того ж вона насичена особливою речовиною — бальзамом, тобто розчином смоли в ефірній олії. Вкриваючи пилкові зерна зовні, бальзам відіграє захисну роль. Завдяки клейкості вони краще прилипають до тіла комах та формуються як обніжжя в кошиках бджоли. В цьому проявляється одне з важливих пристосувань до ентомофілії.

Медоносні рослини є також джерелом нагромадження смолистих речовин, з яких бджоли виготовляють прополіс. Найбільшу кількість прополісу бджоли збирають з тополі. Розміщують про запас прополіс на верхніх брусках вуликових рамок, на стельових дощечках. Використовують прополіс в основному для полірування комірок стільників, в яких виводиться бджолиний і трутневий розплід, для заклеювання різних щілин у вулику, прополісування стелі з тканини.

Бджільництво

Ви дивились сторінку - Загальна характеристика медоносних рослин

Наступна сторінка - Медоносні рослини польових і кормових сівозмін

Попередня сторінка - Промислова технологія у бджільництві

Повернутися до початку сторінки Загальна характеристика медоносних рослин



Підручник пасічника Література по бджільництву
	X. Н. АБРИКОСОВ. Кандидат сельскохозяйственных наук. ТЕХНИКА АМЕРИКАНСКОГО ПЧЕЛОВОДСТВА В книге дана характеристика американского пчеловодства, кратко описана кормовая база, конструкция улья, комплекс методов получения высоких медосборов, опыт США в разрешении вопроса о роении пчёл. ОГИЗ - Сельхозгиз, Москва. 1946 г.

	В.А.Нестерводський Організація пасік і догляд за бджолами У книзі розглядаються питання кормової бази бджіл, найкращі системи вуликів, догляд за бджолами весною та літом, осінні роботи на пасіці, зимівля бджіл, хвороби та шкідники бджіл і боротьба з ними, организация пасеки. Видавництво "Урожай". 1966 год.

	Рената Франк Чудо-МЕД - вкусний лікар Ви узнаєте: Про склад меду і його значення для обміну речовин; Про застосування в здоровому харчуванні; Про профілактичну і терапевтичну дію меду. Багаточисельні поради по використанню меду допоможуть справитися з хворобами, збалансувати свій раціон і потоваришувати з цим чудовим подарунком природи! Переклад з німецького. Харків. 2007 год.

	Е. БЕРТРАН ВУЛИКИ ТА ІНСТРУМЕНТИ ПАСІЧНИКА Видання, переглянуте по дванадцятому французькому виданню, під редакцією В.С.РАЙНОВСЬКОГО. З 83 малюнками. З додатком таблиць конструкторських креслень вуликів, рецептів приготовлення медових вин, горілки і уксусу та листів до Бертрана Маргарити Меркадьє. Видавництво „МЫСЛЬ". ЛЕНІНГРАД. 1928 рік.

	КОРЖ В.Н. Здоров'я нам бджола дарує Книга присвячена опису натуральних (нативних) продуктів бджільництва, а також їх цілющих і лікувальних властивостей. У книзі представлені практичні рекомендації по використанню та правильному зберіганню бджолопродуктів, народні рецепти для підсилення організму, профілактиці та лікування найбільш розповсюджених недугів. Всі рекомендації та народні рецепти слід використовувати тільки після узгодження з лікуючим лікарем. 2-е вид. — X.: Віровець А.П. «Апостроф», 2012 рік.

	Священник Олександр Лазебний. БДЖОЛИНА АПТЕКА: Все про медолікування і бджоловжалення Бог створив бджолу для блага людини, і ця чудова комаха вже багато тисяч років щедро дарить людям чудові продукти - мед, воск, маточне молочко, прополіс. На сторінках цієї книги ви знайдете рецепти лікування продуктами бджільництва, а також науково пояснені описи бджоловжалень - методики лікування за допомогою укусів бджіл. Самі тяжкі захворювання відступають завдяки цим чарівним засобам. За благословінням преосвященнійшого Владимира єпіскопа Почаївського.

	Кузьміна К. А. Лікування бджолиним медом і отрутою. Книга в доступній формі розповідає про хімічний склад продуктів медоносної бджоли і їх дію на організм людини, про застосування їх з лікувальною метою в народній і науковій медицині. Описано методи лікування медом і продуктами бджільництва - бджолиною отрутою, пергою, маточним молочком, а також бджолиним воском і прополісом. У книзі представлені способи визначення достовірності меду, його застосування в косметології, протипоказання до застосування меду, інструкція із застосування бджоловжалення.

	Ковальов А.М., Таранов Г.Ф., Нуждін А.С. та ін. Підручник пасічника. Вид. 4-е. Книга може служити посібником при підготовці бджолярів на курсах, а також практичним посібником для зоотехніків, агрономів та інших спеціалістів сільського господарства. Багато корисного в ній знайдуть і бджолярі-любителі. Книга призначається як підручник для підготовки бджолярів у сільських професійно-технічних училищах. У книзі міститься 12 таблиць, 8 кольорових таблиць і 119 малюнків. Вид. 4-е. М., «Колос», 1970 рік.

	Ковальов А.М., Таранов Г.Ф., Нуждін А.С. та ін. Підручник пасічника. Вид. 5-е, перероб. і доп. Призначений для підготовки масових кадрів бджолярів в системі професійно технічної освіти. Висвітлюються: біологія бджолиної сім'ї і селекція бджіл; кормова база бджільництва і запилення с.-г. культур; бджолиний інвентар і пасічні споруди; розведення і утримання бджіл; хвороби бджіл, їх профілактика і боротьба з ними; зберігання і переробка продуктів бджільництва, економіка і організація бджолярського господарства. Вид. 5-е, перероб. и доп. М., «Колос», 1973 рік.

	Коміссар О.Д. Зимівля медоносних бджіл при високій температурі Зимівля - найвідповідальніший період в житті бджолиної сім'ї, про який ми знаємо дуже мало. За твердженням автора цієї книги практично всі наші сформовані уявлення про життя бджіл в зимовий період помилкові або потребують перегляд. Автор пропонує нові оригінальні високотемпературні способи зимівлі нуклеусів і відводків, що дозволяють при мінімальних витратах корму зберігати взимку бджіл і отримувати навесні інтенсивне їх розвиток. Київ: НПП "Лабораторія біотехнологій", Інститут зоології АН України, 1994 рік.

	Малаю А. Інтенсифікація виробництва меду

	Раціональне двухматкове бджільництво.

	Черкасова А.И. и др. Бджільництво

	Черкасова А.И. Календар пасічника

	Мегедь О.Г., Поліщук В.П. Бджільництво

	В.І.Лебедєв, Н.Г.Білаш. Біологія медоносної бджоли

	В.П.Цебро. День за днем на пасіці

	В.Г.Кашковський. Догляд за бджолами в Сибірі