Бджільництво

О.Г.Мегедь, В.П.Поліщук. Київ. "Вища школа", 1987

Медоносні рослини польових і кормових сівозмін

Соняшник звичайний (Heliantus annus L.) — широко відома медоносна рослина, вирощується на великих площах як провідна олійна культура, а також на зелений корм і силос (мал. 87).

Мал. 87. Соняшник.

В Українській PCP товарні посіви соняшнику зосереджені в степових і лісостепових районах. У багатьох господарствах площі його становлять близько 1000 га, і тому там одержують значну кількість меду.

Учебник пчеловода

Учебник пчеловода

Рослина належить до родини складноцвітих, квітки розвиваються у великих кошиках по 500—2000 штук. Зрослопелюстковий віночок оранжевого кольору окутує 5 тичинок і маточку з двороздільною приймочкою. Нектароносна тканина знаходиться на дні квітки. Кожна квітка функціонує два дні, а якщо не запилиться, то й довше. Тривалість цвітіння масиву 25—30 днів, а за різних строків — до 1,5 місяця.

Початок медозбору припадає на кінець червня — першу декаду липня. Бджолині сім'ї приносять за день 2—3 кг нектару.

Медопродуктивність олійної культури 35, а при вирощуванні на зелений корм і силос — 15 кг/га. Мед золотисто-жовтий, швидко кристалізується. Соняшник дає бджолам багато квіткового пилку, що має особливе значення наприкінці літа для підготовки сімей до зимівлі.

Гречка посівна (Fagopyrum sagittatum Gilib.) має велике народногосподарське значення як круп'яна і медоносна культура (мал. 88).

Мал. 88. Гречка.

Гречаний мед становить чверть товарного меду, який продукується в країні. Гречку вирощують у різних природно-кліматичних зонах, на Україні — переважно в поліських і лісостепових районах. Запаси гречаного меду становлять 15—35 % медового запасу кормової бази бджільництва. Короткий вегетаційний період гречки (зацвітає через 35 днів після сівби) дає змогу створювати тривалий медозбір — від середини червня до вересня включно.

Рослина належить до родини гречкових. У квітці 5 пелюсток, 8 тичинок, одна маточка з трилопатевою приймочкою, 8 нектарників навколо зав'язі. Нектар доступний для бджіл, але за посушливої погоди висихає і медозбір зменшується. Кількість цукру в нектарі однієї квітки 0,09—2,1 мг, запас меду на 1 га в середньому 80—120 кг.

Медопродуктивність дуже залежить від агротехніки і сорту. Виведено сорти з високою врожайністю і нектаропродуктивністю: Орбіта — 224 кг, Аеліта — 218, Аврора—187, Вікторія — 169, Глорія — 163, Чернігівська — 124 кг меду на 1 га. Інші сорти виділяють менше нектару. Сівба широкорядним способом підвищує запас меду на 40 кг/га порівняно з рядковою.

Крім основних посівів гречку дедалі ширше вирощують пожнивно й поукісно, що дає додатковий збір зерна і поліпшує кормову базу бджіл наприкінці сезону, коли їм дуже потрібні свіжий нектар і пилок. Норма висіву насіння широкорядним способом 50— 70 кг/га.

Квітки гречки запилюються перехресно в основному медоносними бджолами, від чого врожай підвищується на 50— 60 % . Пасіки ставлять (з розрахунку 2,5 бджолиної сім'ї на 1 га) безпосередньо біля масиву, щоб бджоли літали не далі як за 700—1000 м.

Чина посівна (Lathyrus sativus L.) — однорічна рослина родини бобових, вирощується як зернобобова культура. Стебла розгалужені, 80—100 см заввишки, полягають. Квітки білі, інколи рожеві, виділяють в нектарі 0,9 мг цукру. Цвіте з другої половини червня протягом 25 днів. В окремих районах дає значні взятки, медопродуктивність 30—50 кг/га.

Інші види чини ростуть в дикому стані, мають певне значення для бджільництва. На луках, зокрема, зустрічається чина лучна з жовтими квітками, її медопродуктивність 15 кг/га.

Вика волохата, озима (Vicia villosa Roth.) належить до родини бобових, вирощується як озима кормова культура в сумішках переважно з житом. Квітки червоно-фіолетові або синюваті, зібрані в китиці, добре приваблюють бджіл. Цвітіння триває протягом місяця, починаючи з першої декади червня. Медопродуктивність 140—200 кг/га. У місцевостях, де широко культивується, дає ранньолітній продуктивний взяток.

Менш цінною для бджіл є вика посівна, яка традиційно вирощується з вівсом. Цвіте з другої половини червня, медопродуктивність низька — 20 кг/га. Таку ж медопродуктивність мають кормові боби — рослина цього ж роду (V. faba L.]. Більш привабливі для бджіл, ніж вика. Квітки білі з чорними плямами, виділяють 1,2 мг нектару. Крім квіткових нектарників мають ще нектарники й на прилистках. Медопродуктивність 20—40 кг/га. зацвітають у середині червня. Вирощують у чистих посівах і в суміші з іншими культурами.

Гірчиця біла (Sinapis alba L.) належить до родини хрестоцвітих. її вирощують як олійну, кормову, сидеральну і медоносну культуру. Вегетаційний період короткий (зацвітає через 35 днів після висіву насіння), тому придатна для поукісних і пожнивних посівів, якими поліпшується медоносна база наприкінці сезону.

Квітки з жовтими пелюстками зібрані в нещільні китиці на верхівках добре розгалужених стебел. Бджоли відвідують їх дуже охоче. Мед з гірчиці, як і з інших рослин родини хрестоцвітих, швидко кристалізується. Бджоли збирають багато пилку, обніжжя жовтого кольору. Середня медопродуктивність 100 кг/га. Для поліпшення кормової бази бджільництва гірчицю вирощують в сумішках з іншими культурами (норма висіву 4 кг/га), у міжряддях садів на зелене добриво. Норма висіву в чистому вигляді 8—10 кг/га широкорядним способом і 10—16 кг/га — звичайним рядковим.

Коріандр посівний (Coriandrum sativum L.) — ефіроолійна культура, вирощується в південних районах України, на Кубані (мал. 89).

Мал. 89. Коріандр посівний.

На переробку використовують насіння, в якому міститься до 1,2 % ефірної олії і до 17 % жирної олії. Належить до родини зонтичних. Квітки дрібні з блідо-рожевими пелюстками. Тичинок 5, маточка з двома стовпчиками. Густота квіток дуже велика, на 1 га їх близько 1,8 млрд. Нектар відкритий, добре виділяється в жарку пору після зволоження. Медозбір починається наприкінці червня та у першій декаді липня, триває 3 тижні. Бджолині сім'ї приносять за день по 2—3,5 кг нектару. Мед високоякісний, обніжжя малинового кольору. За посушливих умов взяток припиняється.

Медопродуктивність 100—300 кг/га.

Шавлія (Salvia L.). Культивують шавлії мускатну й лікарську, які поряд із своїм значенням у парфюмерії та медицині є добрими медоносними рослинами.

Шавлію мускатну вирощують у Криму, з її свіжих суцвіть добувають ефірну олію. Культура дворічна, цвіте і дає врожай на другий рік. Квітки досить вираженого двогубого типу, зібрані в китиці, пелюстки блакитно-рожеві. Рослина відзначається високою медопродуктивністю (400 кг/га), збір нектару за день досягає 3—4 кг на сім'ю.

Мед високоякісний, дуже ароматний. Сіють широкорядно, норма висіву 6—7 кг насіння на 1 га.

Шавлія лікарська — багаторічна рослина, поширена в Кримській та Полтавській областях як ефіроолійна і лікарська культура. Квітки фіолетово-сині, зрідка білуваті, зібрані в компактні суцвіття. Дає врожай (скошують верхівки стебел із суцвіттями) з другого року. Квітки добре приваблюють бджіл, виділяють в нектарі близько 1 мг цукру. Медопродуктивність у Полтавській області 130—160 кг/га. Дає медозбір за теплої погоди, цвіте протягом 30—35 днів, починаючи з третьої декади травня.

М'ята перцева, холодна (Mentha piperita L.)—багаторічна ефіроолійна лікарська рослина родини губоцвітих. її вирощують в окремих господарствах Полтавської, Чернігівської та інших областей, де вона забезпечує добрий взяток для бджіл. Дрібні світло-рожеві квітки розвиваються в пазухах листків, утворюють колосоподібне суцвіття. М'ята цвіте протягом 1—1,5 місяця у липні — серпні. Медопродуктивність від 320 до 420 кг/га, а сорту Прилуцька-6 — близько 500 кг/га. Плантації м'яти закладають висаджуванням кореневищ.

Чебрець звичайний (Thymus vulgaris L.) вирощують як медоносну й ефіроолійну культуру, зустрічається в дикому стані на галявинах, схилах балок, біля доріг. Належить до родини губоцвітих. Стебло низьке, кущисте, численні гілки його закінчуються головчастими суцвіттями. Квітки дрібні з блідо-рожевим та фіолетово-червоним віночком і своєрідним запахом, добре приваблюють бджіл. Цвіте з кінця травня протягом 3—4 тижнів. Медопродуктивність 140 кг/га. В місцевостях масового поширення і вирощування дає товарний мед високої якості.

У спеціалізованих господарствах вирощують також інші лікарські та ефіроолійні рослини, що мають значення для бджільництва — валеріану лікарську (медопродуктивність 250— 300 кг/га), алтею лікарську (400 кг/га), наперстянку шерстисту (340 кг/га), синюху голубу (220 кг/га), амі зубну (до 1850 кг/га).

Еспарцет (Onobrychis Adans.) — багаторічна рослина родини бобових (мал. 90).

Найбільш поширені три види еспарцету: виколистий, піщаний і закавказький, їх вирощують як кормові й медоносні культури. У перший рік життя посіяний під покрив ярих культур еспарцет розвиває міцну кореневу систему, утворює розетку листків і невеликі стебла. Врожай зеленої маси і медозбір дає з другого року, зацвітає в другій половині травня та на початку червня. Рослина утворює розгалужені стебла, які закінчуються багатоквітковими китицями. Віночок рожевий, тичинок 10 (з них 9 зрослих), маточка одна. Нектароносна тканина розташована навколо зав'язі у вигляді кільця, добре виділяє нектар, який стікає у вигин паруса. Квітка функціонує 1 добу, китиця цвіте 8 днів, а весь масив — протягом місяця. Еспарцет виколистий і піщаний — одноукісні види, закавказький — добре відростає і дає повторні укоси в середині літа. Тому й медопродуктивність їх різна: виколистого — 120, піщаного — 80:—300, закавказького — до 400 кг/га. Найкраще росте і виділяє нектар на карбонатних грунтах. Від густоти травостою дуже залежить запас нектару і медозбір. Всі види еспарцету бджоли добре відвідують, збираючи крім нектару багато пилку. Обніжжя коричневого кольору. Мед високоякісний, світло-янтарний, довго не кристалізується. Еспарцет запилюється в основному бджолами, від чого значно підвищується врожай насіння. Для запилення еспарцету на 1 га потрібно З—4 сім'ї.

Культуру вигідно вирощувати не тільки в сівозмінах, а й на луках та невикористовуваних землях. Еспарцет добре закріплює грунт на крутих схилах, порушених землях і створює там добру кормову базу для бджіл. Норма висіву насіння 60—80 кг/га.

Буркун білий (Melilotus albus Dest.) належить до родини бобових, росте в дикому стані і культивується як кормова і медоносна рослина (мал. 91).

Мал. 91. Буркун:

а — білий; б — жовтий.

Посухостійка, високоврожайна і медоносна рослина, не вимоглива до ґрунтових умов, легко розмножується. Його сіють весною під покрив ячменю, вівса, проса, фацелії та інших культур. Протягом першого сезону утворює добре розвинену кореневу систему і виростає на осінь до 50— 60 см заввишки. Наступного року за два укоси дає 300—500 ц/га зеленої маси. Галузисті стебла мають велику кількість дрібних квіток, зібраних у довгі китиці. Вони стійко виділяють нектар, навіть у жарку погоду. Звичайно зацвітає в першій половині червня, а при скошуванні травостою у фазі бутонізації або на початку цвітіння — через 15—17 днів.

Буркун — надійний медонос, дає взяток по 3—4 кг на сім'ю за день. Медопродуктивність 250—300, а при застосуванні передової технології — до 500 кг/га. Рекомендований для поліпшення кормової бази бджільництва на невикористовуваних землях: на крутих схилах ярів, балок, біля доріг. Норма висіву 13—16 кг/га. Відома й культивується однорічна форма буркуну білого. Його цвітіння починається в другій половині липня, триває близько 40 днів. Сіють його в чистому вигляді та в суміші з кукурудзою на зелений корм. Медопродуктивність 200 кг/га.

Конюшина червона (Trifolium sativum Grome.) — багаторічна кормова культура, яка має велике значення в кормовиробництві, бджільництві та для поліпшення родючості грунту. Належить до родини бобових. Стебло галузисте, на верхівках утворюються головчасті суцвіття, в яких буває найчастіше по 70—120 квіток. Квітки трубчасті, червонуватого кольору, в глибині навколо зав'язі містять нектар. Інтенсивне виділення його за сприятливих умов і добре наповнення нижньої частини трубки поліпшує збирання корму бджолами і підвищує медозбір. Більше нектару добувають бджоли сірої гірської кавказької породи і їхні помісі з місцевими — у них найдовший хоботок.

Культивують два типи червоної конюшини: двоукісну й одноукісну. Двоукісна є скоростиглою формою, її посіви дають два укоси зеленої маси. На насіння залишають ділянки, як правило, з другого укосу. З них бджоли збирають найбільше меду, бо нектар у квітках стає доступнішим. Цвітіння до першого скошування припадає на червень, а медозбір з отави починається в середині липня і триває 3—4 тижні. Посилене Виділення нектару буває за теплої погоди, навіть у спеку після дощів. Найінтенсивніше бджоли відвідують квітки в другій половині дня і збирають по 2—3 кг за день нектару і пилок. Обніжжя коричневого кольору. Медопродуктивність 100—125 кг/га. У районах вирощування цієї культури майже щороку мають товарний мед. Червона конюшина запилюється перехресно. В цьому велику роль відіграють джмелі і медоносні бджоли. Підвезення пасік до насінних ділянок (по 2—4 сім'ї на 1 га) забезпечує високий урожай. Інтенсифікації льотно-запилювальної роботи бджіл досягають методом спрямовування (дресирування при підгодівлі ароматизованим сиропом) та посиленням збирання пилку з квіток при відбиранні обніжжя пилковловлювачами. Запилення бджолами при застосуванні передової технології підвищує врожай насіння до 2,5—3 ц/га і більше. Конюшину червону сіють під покрив ячменю, вівса та інших ярих культур, а також у складі кормових травосумішок на луках і пасовищах.

Конюшина біла, повзуча (Т. repens L.) має низьке повзуче стебло, характеризується багаторічною стійкістю в травостої (мал. 92). Вона є цінною кормовою і медоносною рослиною, широко використовується на луках і пасовищах. Цвіте дуже довго — з середини червня до вересня. Квітки білі, розвиваються на відростаючих стеблах, зібрані по 40—70 в головчасті суцвіття, виділяють з нектаром 0,05— 0,1 мг цукру. Нектар доступний для бджіл, добре виділяється в жарку погоду, коли медозбір за день досягає 2,5—3 кг на сім'ю. Медопродуктивність 100 кг/га, а в мішаному травостої на луках — близько 50 кг. З білої конюшини бджоли збирають багато пилку, обніжжя коричневого кольору.

Мал. 92. Конюшина біла.

При вирощуванні з насіння для білої конюшини потрібне перехресне запилення, з цією метою підвозять бджолині сім'ї безпосередньо до її масивів.

Конюшина рожева, гібридна (Т. hybridum L.) — також багаторічна кормова і медоносна рослина. її вирощують у сівозмінах за такою ж технологією, що й конюшину червону, а також на культурних пасовищах, де травостій її тримається до 5 років. Суцвіття складаються з окремих квіток, білих у середині та рожевих по краях. Нектар в них доступний для бджіл, тому відвідування посівів завжди інтенсивне. Нектаропродуктивність однієї квітки 0,06—0,17 мг цукру, а запас меду на 1 га посіву 100—120 кг. Медопродуктивність на культурних пасовищах нижча, що залежить від якості травостою і способів використання ділянок. Конюшина рожева цвіте майже все літо, починаючи з першої половини червня. Розширення посівних площ цієї культури і введення її в травосумішки поліпшує кормову базу бджільництва і збільшує виробництво кормів для тваринництва. У посівах з червоною конюшиною її використовують як приманну культуру для посилення ефективності запилення.

Конюшина персидська, шабдар (Т. resupinatum L.) — перспективна кормова і медоносна однорічна рослина родини бобових. На довгих напівповзучих стеблах утворюється багато суцвіть, що зумовлює тривале цвітіння рослини — 1—1,5 місяця. Квітки синювато-рожеві, зібрані в округлі головки, добре приваблюють бджіл нектаром і пилком. Нектаропродуктивність однієї квітки 0,045—0,093 мг цукру, тривалість нектаровиділення 2—3 дні. Медопродуктивність залежно від умов вирощування коливається від 150 до 355 кг/га.

Як кормову рослину сіють у чистому вигляді, в сумішках та під покрив ярих культур. Шабдар після скошування зеленої маси здатний відростати і цвіте вдруге. Розширення його посівних площ поліпшує кормову базу бджільництва.

Сільфія пронизанолиста (Silphium perfoliatum L.) — багаторічна культура з родини складноцвітих. На першому році життя утворює розетку листочків і розгалужене кореневище. У наступні роки щовесни виростають чотиригранні стебла 2,5 м заввишки. Вони густо вкриті темно-зеленими шорсткуватими листками, а на верхівці розгалужуються і закінчуються багатоквітковими суцвіттями — кошиками. Золотисто-жовті квітки за своєю формою і величиною схожі на квітки соняшнику. В кожному кошику їх налічується в середньому 75—85 штук. Нектар збирається навколо зав'язі. Сільфія належить до пізніх медоносів з дуже тривалим цвітінням — близько 70 днів. Починається воно у другій половині липня. Збирання нектару й пилку з її квіток сприяє осінньому нарощуванню бджіл. Медопродуктивність 120 кг/га.

Це не тільки медоносна, а й перспективна кормова культура. її використовують на зелений корм і силос. На одному місці росте і дає високий врожай протягом 10 і більше років, лише потребує весняного розпушування міжрядь. Сільфія розмножується насінням і вегетативно (кореневищами). Ширина міжрядь і відстань в рядках 60—70 см. Насіння краще сіяти під зиму, норма висіву 3—5 кг/га.

Живокіст шорсткий (Symphytum asperum Lepech.) — теж одна з перспективних багаторічних кормових культур, належить до родини шорстколистих. Рано навесні з м'ясистих кореневищ починають відростати стебла, на яких наприкінці травня з'являються перші квітки. Кущі розростаються до 80 см в діаметрі, складаються з численних соковитих стебел та довгастих листків. Трубчасто-дзвоникуватий віночок у різні фази цвітіння змінює колір від рожево-пурпурового до синього. Нектар виділяється у вигляді п'яти добре помітних краплин навколо зав'язі. Бджоли збирають також і пилок, формують обніжжя сірувато-білого кольору. В нектарі однієї квітки виділяється за добу близько 1,5 мг цукру. Медопродуктивність 160 кг/га.

Як кормова культура цінується завдяки високій врожайності (з кількох укосів 400—500 ц зеленої маси з 1 га), багаторічному використанню закладених плантацій, простій технології виробництва. У розмноженні віддають перевагу способу садіння поділених кореневищ, які розміщують квадратами 70X70 см.

Ріпак озимий (Brassica napus var. oleifera.) вирощують олійну і кормову культуру (мал. 93).

Має велике значення для бджільництва як ранній медонос, з якого пасіки дають товарну продукцію, сприяє нарощуванню бджіл на літо.

Належить до родини хрестоцвітих, характеризується типовою будовою квітки, пелюстки золотисто-жовті. Після перезимівлі інтенсивно росте, утворює соковиті розгалужені стебла, які закінчуються багатоквітковими китицями. Цвіте протягом 25—30 днів одночасно з плодовими насадженнями. Нектар виділяється добре помітними краплинами між зав'яззю і тичинками. Квітка функціонує 2 дні. Медопродуктивність 50—120 кг/га, дає також багато пилку. Мед кристалізується. Посівні площі ріпака на корм тваринам розширюються, значення його для підвищення медозборів зростає.

Мал. 93. Ріпак озимий.

Ріпак ярий вирощують як олійну культуру. Він забезпечує медозбір у другій половині червня та в липні. Медопродуктивність близько 100 кг/га. Норма висіву насіння ріпака 6—12 кг на 1 га.

Люцерна посівна (Medicago saliva L.) — багаторічна кормова і медоносна рослина з родини бобових, вирощується в суміші із злаковими культурами та в чистих посівах. Дає кілька укосів зеленої маси, яка в свіжому та переробленому вигляді є цінним кормом для тварин. Вирощують її всюди, але найбільше в Степу й Лісостепу, де вона має важливе значення для бджільництва.

Квітка з синім віночком, 10 тичинками, які зростаються і оточують маточку. Нектар міститься між тичинками і зав'яззю. В нектарі однієї квітки 0,2—0,3 мг цукру. Середня медопродуктивність 120—150 кг/га, а на поливних землях — близько 300 кг/га. Створює взяток з першої декади червня (у південних районах на два тижні раніше) до середини серпня. Люцерна посівна — рослина перехреснозапильна, пилок переносять поодинокі дикі та медоносні бджоли. Генеративні органи у квітці перебувають у замкнутому стані, відкриваються раптово при доторканні комахи до напруженого віночка. Від ударів при розкриванні квіток (явище «трипінгу») медоносні бджоли послаблюють відвідування люцерни, беруть нектар обережно збоку, внаслідок чого ними запилюється лише 2,5—5 % квіток. Оскільки диких запилювачів, робота яких на люцерні у багато разів ефективніша, обмежена кількість, то для запилення насінних посівів потрібне комплексне використання багатьох видів комах. За нормою на 1 га мають працювати не менш ніж 4 бджолині сім'ї. Диких запилювачів приваблюють розміщенням зручних для оселення гнізд, оберігають та розмножують штучно. Люцерну сіють під покрив ярих культур, норма висіву насіння 12—18 кг/га. При широкорядному способі сівби витрата насіння зменшується до 8 кг, а за допомогою дозаторів — до 5 кг.

Перко — гібридна рослина, у створенні якої використано озимий ріпак, тому за зовнішніми ознаками і значенням схожа з останнім.

Перко цвіте рано навесні, добре відвідується бджолами, дає нектар і пилок. Тривалість цвітіння близько 25 днів. Сіють перко восени широкорядним способом (міжряддя 45 см), норма висіву насіння 8—12 кг/га.

Редька олійна (Raphanus sativus var. oleifera Matzd.) — кормова і медоносна рослина родини хрестоцвітих. Культура з коротким вегетаційним періодом, цвітіння починається через 30—35 днів після з'явлення сходів. Тому сіють її у різні строки. Стебла досягають у висоту 100—120 см, добре розгалужені, закінчуються китицями. Квітки з синювато-білими пелюстками, добре приваблюють бджіл, дають нектар і пилок. Медопродуктивність 35—55 кг/га.

Буркун синій (Trigonella coeruela Ser.) — однорічна рослина широкого господарського значення, високо цінується як медонос. Стебла досягають у висоту 100 см. Квітки сині, утворюють щільні суцвіття (головки) на верхівках розгалужень. Нектар виділяється навколо зав'язі, добре приваблює бджіл. Цвіте у другій половині червня-липні. Медопродуктивність від 70 до 140 кг/га.

Люпин жовтий (Lupinus luteus L.) — однорічна трав'яниста рослина з родини бобових. Квітки яскраво-золотистого кольору, приємно пахнуть, зібрані в китиці. Віночок складається з п'яти пелюсток, з яких дві утворюють човник, а два інші — крильця. П'ята пелюстка (прапорець) відігнута вгору. Десять тичинок оточують стовпчик маточки. Тичинки і приймочка містяться всередині квітки. Люпин жовтий вирощується на зелене добриво або для кормових цілей на силос, зелений корм, зерно. З квіток люпину жовтого бджоли збирають пилок, іноді в значній кількості. Інколи в бджолиних гніздах перга люпинового походження становить 1/4 усього її запасу, а кількість бджіл з люпиновим обніжжям досягає 68,4 % серед тих, що збирають пилок на різних рослинах. Обніжжя з люпину жовтого яскраво-оранжеве; пилкові зерна — неправильної кулястої форми. Пилок липкий, добре тримається в грудочках, бджолам його легко збирати.

Фацелія пижмолиста (Phacelia tanacetifolia Benth.) — однорічна трав'яниста рослина з родини водолистих. Фацелія має прямостояче гіллясте з непарноперисторозсіченими листками стебло заввишки 80 см і більше. У молодих рослин воно соковите, а під кінець вегетації підсихає і грубішає, особливо в нижній частині. Розгалуження стебла закінчується багатоквітковими суцвіттями — закрутками, в яких налічується в середньому 20—40 квіток. Завдяки великій кількості квіток на рослині (їх буває кілька сот, а то й понад тисячу) і неодночасному розпусканню період цвітіння фацелії тривалий — 24—45 днів. Синьо-фіолетові квітки мають по п'ять тичинок, що закінчуються зовні пиляками, і по одній маточці із зеленою зав'яззю на дні. Нектар виділяється залозами навколо зав'язі. Ще до повного розкриття квітки він збирається у вигляді краплин, які потім збільшуються і зливаються в кільце на дні квітки. Він добре захищений від висихання, і бджоли збирають його навіть у жарку погоду. Поживний нектар, в якому переважають прості цукри і є велика кількість пилкових зерен, а також пилок на квітках завжди приваблюють бджіл. Найвища нектаропродуктивність квіток спостерігається в червні і першій половині липня (0,6—0,7 мг цукру за добу), коли умови для виділення нектару сприятливіші, ніж наприкінці літа і восени. Нектаропродуктивність 1 га ранніх посівів фацелії 250—350 кг, пізніх — 180 кг і менше. На півдні України вона вища, ніж у північних районах, і досягає 500 кг/га. Мед з фацелії світлий, приємний на смак, з ніжним ароматом, належить до вищих сортів. Фацелія зацвітає і дає взяток через 6—7 тижнів після висіву. Цвітіння затримується при зниженні температури, в дощову і хмарну погоду. При сівбі влітку (в липні й пізніше) рослини зацвітають через 55—60 і більше днів.

Звичайно вегетаційний період у фацелії короткий (80—95 днів), і її можна сіяти в кілька строків, починаючи з підзимніх і ранньовесняних. Значення пізньолітніх посівів для бджільництва невелике, бо рослини зацвітають пізно восени і їх можна використовувати лише на корм тваринам та зелене добриво. У свіжому й силосованому вигляді фацелію добре поїдають велика рогата худоба, свині, вівці. Суха фацелія (сіно) на корм мало придатна. Коефіцієнт перетравлення поживних речовин найвищий при згодовуванні її у вигляді силосу. Силосування відбувається краще, якщо фацелію змішувати з рослинами, в яких багато цукрів. Фацелія успішно використовується на сидерацію, підвищуючи врожай різних культур. З 1 га збирають 250 ц зеленої маси фацелії, а на родючих, добре зволожених грунтах — 450—500 ц.

Фацелія дає добрий урожай на відповідно підготовленому до сівби пухкому грунті. Норма висіву насіння широкорядним способом 5—6, звичайним рядковим — 8—10 кг/га. Глибина загортання насіння 2—4 см. Насіння фацелії обсипається, і його збирають роздільним способом при достиганні в нижній частині закрутків. Середня врожайність його 3—4 ц/га. Фацелію вирощують як основну культуру, післяукісно та в сумішках з іншими рослинами.

Меліса лікарська (Melissa officinalis L.) — багаторічна рослина родини грубоцвітих, вирощується як ефіроолійна, лікарська і медоносна культура. В пазухах листків утворюються кільця з З—5 квіток білого кольору. Цвіте у червні — вересні, добре приваблює бджіл. У нектарі однієї квітки виділяється за добу 0,145—0,278 мг цукру. Медопродуктивність 200 кг/га. На припасічних ділянках розмножують поділом кущів, садять гніздами 50x50 і 60x60 см. Своєрідний запах рослини і мелісової олії дуже приваблює бджіл, що використовується для принаджування роїв.

На сидеральне добриво її висівають в садах через міжряддя в червні, а приорюють зелену масу наприкінці вересня. Збір нектару і пилку з цієї культури сприяє нарощуванню бджіл для зимівлі.

Ви дивилися сторінку - Медоносні рослини польових і кормових сівозмін

Наступна сторінка    - Овочеві й баштанні медоносні культури

Попередня сторінка   - Загальна характеристика медоносних рослин

Повернутися до початку сторінки Медоносні рослини польових і кормових сівозмін