Липа (Tilia L.). За своїм значенням для бджільництва липа займає одне з перших місць серед медоносних дерев і кущів. У місцях поширення забезпечує головний взяток, а липовий мед є основною частиною товарної продукції багатьох пасік.

Квітки п'ятірного типу в щитко- або зонтикоподібних суцвіттях, дуже пахучі. На загальній осі суцвіття є зеленувато-жовтий ланцетний приквітковий листок, за допомогою якого насіння розноситься вітром. Плід 1—3-насінний сухий горішок.

Липа серцевидна, або дрібнолиста (Т. cordata Mill.) (мал. 95). Поширена на Україні в мішаних лісах Лісостепу та широколистянохвойних лісах Полісся як порода другого ярусу. Тут вона разом з гречкою створює липово-гречковий тип взятку, який за сприятливих умов буває значним. Бджолині сім'ї приносять за день до 5—7 кг нектару. Цвіте липа протягом двох тижнів у третій декаді червня та першій половині липня.

Мал. 95. Липа дрібнолиста.

Нектар липи виділяється й збирається на внутрішньому боці п'яти загострених м'ясистих чашолистків. П'ять пелюсток такого ж білувато-жовтого кольору розгорнуті на квітколожі навколо великої кількості (до 40 штук) тичинок. Пиляки блідо-жовті, дрібні, пилок з них бджоли збирають рідко. У центрі квітки міститься зав'язь, від неї йде стовпчик з п'ятьма приймочками.

Кожна квітка живе протягом 5—6 діб, але в суцвітті вони розкриваються неодночасно, тому окреме дерево може цвісти протягом 10 днів. Зацвітають дерева також не всі зразу. Раніше дають взяток ті, що ростуть у містах і селах, на південних схилах, узліссях та на піщаних грунтах.

Медопродуктивність липи серцевидної 600—1000 кг/га, але за посушливих умов вона буває нижчою. Влітку на листках липи бджоли часто збирають падь, з якої виробляють темний зеленуватий мед.

Липа серцелиста (Т. cardifolia Bess.). Відрізняється від поширеної в наших лісах липи серцевидної більшим розміром та темнішим кольором листків.

Зацвітає на 10 днів раніше від липи серцевидної, у зв'язку з чим тривалість цвітіння й медозбору з лип збільшується. Медопродуктивність 800 кг/га.

Липа пухнаста (Т. Іотепіоза Моепсп) зустрічається в лісах південного заходу України, в Молдавії. Відрізняється від інших видів білуватим повстистим опушенням нижнього боку листкової пластинки. Світла крона виділяє її серед інших дерев лісу. У суцвіттях налічується по 6— 10 квіток трохи більшого розміру, ніж у серцевидної. Тичинок також більше — 45—50 у кожній квітці. Заслуговує на поширення в південній частині України, де медоносність серцевидної липи незначна. Нектаропродуктивність 1200 кг/га.

Біла акація, робінія звичайна (Robinia pceudoacacia L.). На Україні росте всюди, але найбільше в степових і лісостепових районах, де її розводять як декоративну рослину та важливу породу полезахисних і лісомеліоративних насаджень (мал. 96).

Мал. 96. Біла акація.

Дерева цвітуть рясно. Білі квіти зібрані у великі пониклі китиці, які досягають 15—17 см завдовжки. Квітка складається з опушеної п'ятизубчастої чашечки, віночка метеликового типу, 10 тичинок, з яких 9 зрослись своїми нитками в колонку, та маточки. Квіткового пилку акація виробляє мало. Всі бджоли зайняті збиранням нектару, а з обніжжям їх можна бачити рідко. Обніжжя сіро-жовтого кольору.

Окреме дерево цвіте 7—10 днів, а весь період цвітіння насаджень триває протягом двох тижнів. В умовах Київської області взяток з білої акації починається в третій декаді травня, зрідка — на початку червня. Під час цвітіння відчувається сильний приємний аромат, який разом з високою нектарністю приваблює велику кількість бджіл. За теплої погоди вони збирають багато світлого, як вода, нектару.

Медозбір на пасіках, підвезених до насаджень білої акації, досягає 3—5 кг і більше на сім'ю за день. Такий великий взяток буває не кожного року. Цьому перешкоджають несприятливі погодні умови, до яких акація дуже чутлива.

Найвищої нектаропродуктивності акація досягає в 10—30-річному віці. Так, у Лісостепу на 1 га насаджень віком 15 років при густоті дерев 2,5x2,5 м виділялось цукру 192 кг, 5x5 м — 84 і 10x10 — 28 кг (О.Г.Мегедь). На півдні України нектаропродуктивність вища й досягає 1000 кг/га меду.

Інший вид цієї рослини — робінія клейка (R. viscosa Venten.) — також високопродуктивна медоносна рослина з пізнім і тривалим цвітінням. В умовах Києва цвіте майже два місяці — у червні й липні, і протягом всього цього періоду її відвідують бджоли.

Нектаропродуктивність понад 1200 кг/га. Робінія клейка загальним виглядом нагадує білу акацію, але відрізняється від неї рожевими квітками. Вони без запаху, зібрані по 10—15 в густі, підняті вгору китиці, 5—10 см завдовжки. Пагони клейкі, з колючками, а іноді без них. Росте в парках, садах і заслуговує на дальше поширення, як перспективна декоративна та цінна медоносна рослина. Розмножують її насінням та щепленням на білій акації.

Верби (Salix L.) — велика група (понад 600 видів) деревних і кущових рослин, що дуже поширені в дикому стані та часто культивуються для різноманітного використання. У Радянському Союзі росте близько 150 видів верб, які високо ціняться в бджільництві як ранні медоноси, що дають бджолам багато нектару й пилку. Весняний взяток з різних видів верб протягом місяця (у Київській області з кінця березня до початку травня) має велике значення для розвитку бджолиних сімей після зимівлі. Пасічники знають, що нектар і пилок з верб не тільки позитивно впливають на розвиток бджіл, а й мають специфічні оздоровчі властивості. Так, на пасіках біля вербових заростей нозематоз буває в слабкій формі. При добрій підготовці пасіки з минулого сезону навесні за сприятливих погодних умов в окремі дні сім'ї збирають по кілька кілограмів нектару, а також охоче — квітковий пилок. На відміну від пилку інших дводомних рослин, в яких тичинкові квітки зібрані в сережки, пилок з верб дуже поживний.

Верба козяча (S. саргеа L.) зацвітає раніше від інших видів — наприкінці березня або на початку квітня, як тільки зійде сніг. Росте в лісах підліском та другим ярусом, на узліссях та схилах — невеликим деревом або високим кущем. Крона її округла, пагони повстисті.

Одна з високопродуктивних медоносних рослин — дає взяток майже щорічно (150 кг/га). Збір нектару й пилку може припинятись тільки через несприятливу для льоту бджіл погоду. Із заростей верби бджолині сім'ї приносять за день по кілька кілограмів нектару, з якого виробляють високоякісний мед золотисто-жовтого кольору.

Верба біла (S. alba L.) — високе дерево (до ЗО м) з грубою попелясто-сірою корою на стовбурі та буро-червоною на молодих гілках. Цвіте в другій половині квітня протягом десяти днів. Бджоли охоче збирають нектар і пилок. У квітках по дві тичинки та два нектарники. Нектаропродуктивність — 100 кг/га.

Верба гостролиста, шелюга. (S. acutifolia Willd.) росте по долинах річок, часто утворюючи суцільні кущові зарості на піщаних грунтах. Гілки у вигляді лозин з бруднувато-червоною корою й ланцетними листками. Морозо- і посухостійка, тому успішно використовується для закріплення пісків. Цвіте рано навесні майже одночасно з вербою козячою (трохи пізніше за неї). З квіток, що зібрані в короткі сережки, бджоли збирають нектар і пилок. Влітку шелюга часто дає взяток падевого меду низької якості.

Верба прутовидна, лоза (S. viminalis L.) — кущ або рідке невисоке дерево з довгими пагонами, вкритими сірувато-зеленою корою, з яких виготовляють різні вироби, зокрема плетуть кошики. Верба прутовидна, як і шелюга, добре росте на піщаних грунтах у долинах річок. Цвіте дуже рано (в першій половині квітня) і приваблює багато бджіл, які збирають нектар і пилок.

Клени (Acer L.) — велика група деревних і кущових рослин, які мають важливе народногосподарське, у тому числі й медоносне значення. На неосяжних просторах нашої батьківщини в дикому стані росте 25 видів кленів, крім того, 45 видів завезено з інших країн. Одні з них поширені в природі і зустрічаються в наших лісах у великій кількості, інші ж недавно введені в культуру й потребують дальшого вивчення їхніх медоносних та інших властивостей.

Клени — високопродуктивні медоноси. Особливо цінним є те, що різні види, виділяючи значну кількість нектару, цвітуть неодночасно і забезпечують у певній послідовності досить тривалий період медозбору.

Цвітіння найбільш відомих видів за умов Київської області припадає на такі строки: клен сріблястий — 05.04—13.04; клен ясенелистий — 21.04—01.05; клен гостролистий — 22.04—05.05; клен польовий — 01—12.05; клен несправжньоплатановий — 08—20.05; клен татарський — 16—31.05.

Клен гостролистий, платаноподібний (A. platanoides L.) — один з найбільш поширених і медоносних видів на території європейської частини СРСР, у тому числі й на Україні.

Як високопродуктивний медонос, клен гостролистий заслуговує на широке впровадження в декоративні та полезахисні насадження. Нектаропродуктивність становить понад 200 кг/га. За сприятливої погоди під час його цвітіння в бджолиних сім'ях створюються непогані запаси корму для весняного розвитку. Крім нектару, бджоли збирають також квітковий пилок. Обніжжя болотного кольору.

Клен польовий (A. campestu L.) — невисоке дерево з бурувато-сірою корою, росте на родючих грунтах у лісах Лісостепу, Степу й Криму. Квітки зібрані в негусті волоті зеленувато-жовтого кольору, опушені. У жіночих квіток недорозвинені тичинки, а в чоловічих — маточки.

Виділення нектару квітками інтенсивне, нектаропродуктивність становить до 1000 кг/га. Зацвітає пізніше за гостролистий, цвіте одночасно з вишнею та іншими плодовими культурами.

Клен сріблястий (A. dasycarpum Ehrh.) — дерево до 30 м заввишки. Дуже швидко росте і широко вводиться в культуру як одна з провідних порід, особливо на піщаних та глинистих грунтах.

Цвіте раніше за інші види клена — як тільки зійде сніговий покрив, що припадає на перші дні льотної роботи бджіл після виставляння їх із зимівників. Зеленкуваті квітки без пелюсток розвиваються пучками з бічних бруньок, якими густо вкриті тонкі гілки. Бджоли збирають з них багато квіткового пилку, а також нектар.

Клен несправжньоплатановий, білий (A. pseudoplatanus L.). Цьому видові дано ще одну назву — явір. Високе дерево з красивою густою кроною, з п'ятилопатевими зверху темно-зеленими, а знизу сизувато-білими листками. Квітки одно- та двостатеві, звисають на гілках довгими суцвіттями-китицями, схожими на виноградні, жовтувато-зелені, добре відвідуються бджолами та іншими комахами, дають нектар і пилок. Обніжжя брудно-жовте із зеленуватим відтінком. Цвіте в травні одночасно з яблунею та іншими плодовими культурами.

Клен татарський, чорноклен (A. tatari-cum L.) — високий розгалужений кущ з чорною корою. Листки довгасто-яйцеподібні із зачатками лопатей та зубчастими краями. Білі квітки приємного аромату зібрані в прямостоячі волоті, 8 тичинок із своїх пиляків дають сіро-зелену пилкову масу.

Клен татарський високо цінується в бджільництві, як високопродуктивний медонос. Цвіте пізніше за всі інші види клена — наприкінці травня та в першій половині червня. Після відцвітання садів він забезпечує підтримуючий взяток і цим сприяє дальшому нарощуванню бджолиних сімей у вирішальний період їхньої підготовки до головного медозбору. У місцях масового поширення відкачують товарний мед.

Катальпа (Catalpa Scop.) — високе дерево з красивою декоративною кроною, належить до родини бігонієвих. Великі світло-зелені листки серцеподібної форми виділяють його на фоні інших порід. У суцвіттях (прямостоячих волотях), що трохи схожі на гіркокаштанові, налічується до 100 білих пахучих квіток. їхні пелюстки зрослі, з середини вкриті оранжево-жовтими смужечками та пурпурово-фіолетовими крапками. Після цвітіння утворюються довгі округлі стручкоподібні плоди, які залишаються висіти на деревах протягом усієї зими.

Катальпу культивують як декоративну рослину, успішно використовують в паркових насадженнях. Бджоли охоче відвідують квітки, збираючи нектар. Медопродуктивність 50 кг/га.

Каштан справжній (Castanea sativa Mill.) — високе дерево, поширене в Середземномор'ї, Малій Азії, на Кавказі, зрідка культивують на Україні — в західних і південних областях, окремі екземпляри є в Києві.

Листки довгасто-ланцетні, загострені. Квітки зібрані в довгі колосоподібні суцвіття. Чоловічі квітки, в яких бджоли беруть пилок, складаються з п'яти-, шестироздільної оцвітини, мають 10—20 тичинок і рудиментарні зав'язі. Нектар виділяють жіночі квітки, що розміщуються в тих же суцвіттях або на окремих колосах. Цвіте протягом двох тижнів, починаючи з другої половини червня. Каштан справжній — високопродуктивний медонос, у місцях значного поширення дає головний взяток. Мед з нього темний, невисокої якості. Медопродуктивність 120 кг/га.

Софора японська (Sophora japonica L.) — високе дерево з родини бобових, у дикому стані зустрічається в Японії та Китаї. Як декоративна рослина поширена на Україні переважно в південних районах, де добре росте й плодоносить. В умовах Києва в морозні зими молоді пагони підмерзають. У паркових насадженнях утворює щороку розлогу крону із складними непарноперистими листками. Гілки закінчуються великими ажурними суцвіттями-волотями до 30 см завдовжки. Пахучі, схожі на білу акацію квітки складаються з опушеної чашечки, білувато-жовтого віночка, 10 вільних тичинок і маточки.

Софора японська — високомедоносна рослина. Бджоли охоче відвідують її квітки, збираючи нектар навіть після обпадання їх. За даними В.А.Нестерводського, в умовах Одеської області за час цвітіння софори можна зібрати по 15 кг ароматного світлого меду на бджолину сім'ю. Від інших деревних медоносів софора відрізняється пізнім цвітінням. Забезпечує тривалий взяток у другій половині липня — серпні. Нектаропродуктивність 300 кг/га.

Гледичія звичайна, колюча (Gleditchia triacanthos L.) — високе дерево з широкою кроною, темно-бурим стовбуром, гілки якого вкриті довгими міцними колючками. Листки складні парноперисті з довгим черешком і 8—15 парами довгасто-ланцетних листочків. Одностатеві дрібні квітки зібрані в пазухах листків у короткі китицеподібні суцвіття зеленого кольору. Одні суцвіття складаються з чоловічих, інші — з жіночих квіток. Чоловічі квітки мають три-п'ять опушених чашолистків і стільки ж пелюсток. Вільні тичинки (їх від 6 до 10 штук) із зеленими пиляками трохи виступають з оцвітини. У центрі маточкових квіток міститься мохната зав'язь, а на ній — приймочка грибоподібної форми.

Гледичія відома як високопродуктивний медонос, медопродуктивність 250 кг/га. У Київській області цвіте протягом двох тижнів у першій та другій декадах червня. Крім нектару, бджоли збирають з неї багато квіткового пилку. На півдні України її, як і білу акацію, садять у лісосмугах, на крутих схилах ярів, балок, у парках, вздовж доріг.

Амурське пробкове дерево, бархат амурський (Phellodendron amurense Rupr.) розводять на Україні та в багатьох інших місцях Радянського Союзу як лісову культуру, головним чином для добування пробки (мал. 97).

Мал. 97. Бархат амурський.

Дерева досягають висоти 20 м і більше, а діаметр стовбура — до 50 см. Рослина дводомна. Дрібні жовтувато-зелені квітки зібрані у волоті. Чоловічі квітки складаються з п'яти коротких чашолистків, такої ж кількості значно довших пелюсток, 5—6 довгих тичинок. Пиляки оранжеві, великі, багаті на пилок — одна квітка дає його 0,71—0,77 мг. Зав'язь рудиментарна. Нектароносна тканина квітколожа розміщується у вигляді диска між пелюстками й колом тичинок, у жіночих квіток — між пелюстками й зав'яззю. Тичинок у них немає, але добре розвинена п'ятигнізда зав'язь, від якої йде короткий стовпчик з п'ятилопатевою головчастою приймочкою. Виділяє велику кількість нектару й дає бджолам багато пилку. Вивчення нектаропродуктивності бархата амурського в Хабаровському краї показало, що 1 га суцільного чистого насадження дає за сприятливих умов 250—280 кг меду (А.Нечаев і В.Пельменьов). Одне дерево з чоловічими квітками виділяє в нектарі в середньому 0,678, а з жіночими — 0,348 кг цукру.

Чоловічі квітки цвітуть протягом двох-трьох днів, а жіночі — у два рази довше. В умовах Київської області бархат зацвітає через три-п'ять днів після білої акації і продовжує цвісти протягом двох-трьох тижнів до середини червня.

Гіркокаштан звичайний (Aesculus hippocastanum L.). Високе дерево з широкою густою кроною з родини гіркокаштанових. У дикому стані гіркокаштан у нас не росте, але широко відомий у культурі — використовується для створення алей, парків, обсадження доріг.

Квітка складається з циліндричної дзвоникуватої чашечки, п'яти білих пелюсток, краї яких відігнуті назовні, багатьох тичинок і однієї маточки. Пелюстки вкриті жовтими, а потім червонуватими плямами та рожевими крапками. Великі рожеві пиляки на довгих нитках високо підняті над пелюстками й при достиганні дають бджолам багато пилку. Обніжжя червонувато-бордове. В одній квітці буває нектару до 1,7 мг. Мед світлий, майже прозорий, з 1 га можна мати запас меду до 100 кг.

Цвіте протягом 10—15 днів у другій половині травня. Початок цвітіння його частково збігається з відцвітанням садів (яблуні), що певною мірою компенсує безвзятковий період.

Карагана дерев'яниста, жовта акація (Сагаgana arborescens Lam.). Кущ з родини бобових. Квітки з жовтими віночками, зібрані в невеликі пучки по 2—5 штук, надають рослинам особливої декоративності. Під час цвітіння (воно частково збігається з цвітінням яблуні) протягом майже двох тижнів жовту акацію добре відвідують бджоли та деякі інші комахи. Особливо багато на ній джмелів, які мають довші хоботки й краще від бджіл дістають нектар з квіток. Але й бджоли приносять з неї чимало нектару, особливо в місцях її поширення. Так, на Алтаї жовта акація забезпечує добрий взяток і пасічники відкачують товарний мед. Нектаропродуктивність 1 га заростей її досягає 350 кг. Одна квітка виділяє до 4 мг нектару, в якому міститься до 18 % цукру. В умовах України нектаропродуктивність акації жовтої нижча, але підтримуючий взяток позитивно впливає на розвиток сімей.

Аморфа (Amorpha Ehr). Найбільш поширена в нас аморфа кущова (A. fruti-cosa L.). Кущ заввишки 4 м складається з численних тонких пагонів, на верхівках яких утворюються багатоквіткові густі й довгі китиці. Листки складні непарноперисті, мають до 25 еліптичних листочків.

Дрібні квітки пурпурово-синього кольору розкриваються в китицях від основи до верхівки. Китиці, зібрані у волоті, цвітуть також неодночасно. У зв'язку з цим період цвітіння розтягується до 20 днів. Віночок складається тільки з прапорця, крильця й човник нерозвинені. Квітка має 10 тичинок, які зрослися своїми нитками. Пиляки жовті, виступають над прапорцем. Під час достигання вони дають багато червонувато-оранжевого пилку. Аморфа виділяє нектар і вважається посереднім медоносом, але з її квіток бджоли беруть дуже багато пилку, іноді займаючи ним таку кількість стільників у гнізді, що матці залишається мало місця для відкладання яєць. В умовах Київської області взяток з аморфи починається наприкінці травня.

Жимолость татарська (Lonicera tatarica L.) поширена в природних заростях на південному сході європейської частини СРСР і в Західному Сибіру. На Україні вирощують в лісомеліоративних та полезахисних насадженнях і як декоративну рослину.

Рожеві або білі квітки, розміщені в пазухах верхніх листків, мають приємний характерний запах. Кущі квітконосні й під час цвітіння добре приваблюють бджіл, які збирають нектар і пилок. Обніжжя темно-жовте. Цвіте майже одночасно з глодом протягом двох тижнів і забезпечує бджолам необхідний підтримуючий взяток після цвітіння плодових культур. Нектаропродуктивність 200 кг/га. Мед світлий з приємним ароматом.

Лох вузьколистий (Elaegnus angustifolia L.). У дикому стані поширений на Кавказі, у пустелях та напівпустелях серед піщаних горбів та на солончаках Середньої Азії. Посухостійкий, світлолюбний, невибагливий до грунту. На Україні, особливо в південних районах, лох вузьколистий широко використовують у полезахисному лісорозведенш, для закріплення пісків, крутих схилів, створення живоплоту, а також як декоративну рослину. Дрібні двостатеві квітки з приємним ароматом зібрані в пучки по кілька штук. Тичинок чотири. Продовгуваті пиляки на коротких нитках сидять у чотирилопатевій трубочці віночка, яка всередині жовта, а зовні сріблясто-біла опушена. Маточка одна, виступає над пиляками.

Лох цвіте в другій половині травня та на початку червня протягом 10 і більше днів. Він має неабияке значення для бджільництва, особливо на півдні України, де добре росте на каштанових солонцюватих грунтах і стійкий проти посухи. Бджоли збирають переважно нектар. Цвітіння лоху відіграє значну роль у нарощуванні сім'ї бджіл перед літнім головним взятком у степових районах з недостатніми запасами нектару навесні. Добре підготовлені бджолині сім'ї дають навіть товарний мед янтарного кольору, з приємним ароматом. За даними В.А.Нестерводського, збір меду на одну сім'ю за час цвітіння лоху коливається від 4 до 13 кг. Нектаропродуктивність досягає 200 кг/га.

Верес звичайний (Calluna vulgaris Hill.) — низькорослий вічнозелений кущ з родини вересових. У дикому стані росте в молодих і зріджених лісах (мал. 98) Полісся та Карпат, створюючи іноді суцільні зарості. Гілки його густо вкриті дрібними вузькими й довгастими листочками. Квітки лілові або лілово-рожеві, зібрані на верхівках пагонів в однобокі китиці.

Мал. 98. Верес звичайний.

Починає цвісти в першій половині серпня й забезпечує бджіл пізнім взятком до жовтня. У місцях масового поширення цієї високопродуктивної медоносної рослини (1 га заростей дає 200 кг меду) взятки бувають досить великими. В окремі дні бджолині сім'ї збирають по кілька кілограмів нектару.

Невдовзі після збирання в комірках, стільників він стає густим желеподібним і не відкачується на медогонці.

Сніжноягідник білий (Symphoricarpus albus Blake.) належить до родини жимолостевих. Вирощують переважно як декоративну культуру. Кущі швидко розростаються, достигають висоти 1,5— 2 м, дають велику кількість пагонів коричнево-сірого кольору. Цілокраї листки розміщуються на гілках супротивно. Влітку в пазухах розвивається по кілька квіток. Почерговий розвиток їх до верхівки пагонів створює довгий період цвітіння — з середини червня до кінця серпня. Такий розтягнутий, хоч і невеликий, взяток особливо корисний для забезпечення розвитку бджолиних сімей наприкінці сезону. Дрібні рожево-червоні квітки виділяють велику кількість нектару. На кущах цієї рослини можна бачити багато бджіл у будь-яку пору дня, за посушливої погоди чи після дощу.

Сніжноягідник — один з найкращих медоносних кущів. Спостереження за відвідуванням квіток бджолами та вивчення біологічних властивостей цвітіння свідчать про високу нектаровидільну здатність цієї рослини (200— 400 кг/га меду).

Калина звичайна (Viburnum opulus L.) — великий розлогий кущ з родини жимолостевих. Поширена в помірній зоні Радянського Союзу, у тому числі по всій Україні, росте в лісах, заплавах річок, по ярах, схилах. Рослина досягає 4—5 м висоти, вкрита трилопатевими листками. Квітки з яскравими білими віночками, зібрані в щільні зонтикоподібні волоті.

Калина цвіте в другій половині травня — на початку червня, зацвітає після взятку з яблуні. Бджоли збирають нектар і пилок. Вважається посереднім медоносом (30 кг/га меду).

Айва японська (Chaenomeles japonica Lindl.). Сланкий низький кущ (до 1 м) з нагнутими до землі колючими гілками. Молоді пагони опушені, пізніше стають голими. Листки широкооберненояйцеподібні з городчасто-зубчастими краями. Оранжево-червоні квітки (до 3,5 см в діаметрі) на коротк їх квітконіжках, зібрані в укорочені китиці по 2—6 штук. Яблукоподібні плоди жовтувато-зеленого кольору, дуже ароматні, кислі, містять багато пектинових речовин, цукру, кислот і використовуються в кондитерській промисловості.

Айва японська — цінна рослина й для бджіл. Квітки її мають багато пилку, виділяють нектар. В умовах Києва цвіте понад два тижні починаючи з першої декади травня. Приваблює багато бджіл, тому бажано більше висаджувати її в протиерозійних та зелених насадженнях.

Шипшина, троянда (Rosa L.). Дуже поширені майже на всіх материках північної півкулі кущі. Росте по всій території Радянського Союзу, у тому числі й на Україні, на узліссях, у розріджених лісах, біля доріг, на схилах. Шипшина, хоч і не виділяє великої кількості нектару, але приваблює багато бджіл і високо цінується в бджільництві. Дає багато поживного пилку, особливо в місцевостях значного поширення. Цвіте наприкінці травня та в першій половині червня. Бажано насаджувати насамперед у тих районах, де бджолам навесні не вистачає квіткового пилку.

Кизильник (Cotoneaster Medik.). Це кущі та невеликі дерева з неколючими гілками, вкритими дрібними цілокраїми листками. Цвітуть у травні — червні. У різних видів поодинокі або в суцвіттях (волоть, щиток) дрібні квітки білого або рожевого кольору, які добре відвідують бджоли. У вересні достигають невеликі їстівні чорні або червоні плоди, які довго залишаються на гілках.

Рослина невибаглива до грунту, зимостійка, світлолюбна. Широко використовують як декоративний кущ, що добре витримує стриження або й зовсім його не потребує. Завдяки пишній формі кущів, гарним листкам, привабливим квіткам та плодам кизильники створюють чудовий живопліт, бордюри, прикрашають сади й парки. Окремі види можуть бути успішно використані для закріплення крутосхилів та залісення кам'янистих грунтів. Рослина перспективна для поліпшення кормової бази бджільництва.

Кизильники легко розмножують насінням, яке потрібно стратифікувати протягом одного року, а також вегетативно — відсадками та живцями.

Повій звичайний, дереза (Lycium barbarum L.) — розлогий кущ до 2,5 м заввишки, належить до родини пасльонових. Утворює велику кількість вкритих сірою корою колючих пагонів, які дугоподібно звисають у всіх напрямках від центра. Листки прості ланцетоподібні на коротких черешках. Восени достигають червоні довгасті ягоди.

Повій поширений у південних районах, росте на глинистих і кам'янистих грунтах Степу й Лісостепу по кручах, пустищах, крутих схилах. Це надзвичайно посухостійка й невибаглива до грунту рослина. Як медонос характеризується завжди високою нектаропродуктивністю і довгим періодом цвітіння. На правобережних дніпрових кручах біля Києва безперервно цвіте з середини травня до жовтня, тобто протягом 6 місяців. Ясно-пурпурові та лілові квітки розвиваються з весни на старих і під кінець літа також на молодих цьогорічних пагонах у пазухах листків. Окрема квітка цвіте протягом чотирьох днів. На зміну відцвілим на тому ж місці з'являються все нові й нові квітки. Бджоли постійно з ранку до вечора відвідують їх і збирають багато нектару й пилку. Нектар виділяється як у посушливу погоду, так і за умов достатнього зволоження. У ньому завжди високий вміст цукрів.

За даними Г. І. Мчедлішвілі, у посушливих районах Грузії 1 га повію дає понад 800 кг меду.

Крушина ламка (Frangula alnus Mill.) — дуже поширений у дикому стані кущ 2—3 м заввишки з родини жостерових. Росте на узліссях і галявинах лісів, особливо багато її на Поліссі.

Квітки крушини ламкої дрібні, розвиваються в пазухах листків. Зелені чашолистки чергуються з білими пелюстками віночка. Тичинок 5, вони до розкривання квітки сховані під пелюстками, а після достигання пиляків дають пилкову масу білого кольору. Нектароносна тканина розміщена на дні квітколожа навколо чотиригніздої зав'язі. Тривалість цвітіння квітки — до двох днів. Найбільша кількість нектару виділяється на другий день, коли пиляки відпилкують, а стовпчик маточки значно подовжується, піднімаючи на собі головчасту приймочку. Цвіте в другій половині травня та в червні і, як правило, забезпечує збір товарного меду по 10 кг і більше на сім'ю бджіл. Нектаропродуктивність її висока й характеризується постійним виділенням нектару, навіть за низьких температур.

Глід (Crataegus L.). Це невисокі дерева або кущі родини розоцвітих. Росте в дикому стані на галявинах у розріджених лісах, на узліссях, по берегах річок, його розводять у паркових насадженнях для створення живоплоту. Квітки з білими пелюстками зібрані в щиткоподібні суцвіття. У кожній квітці є до 20 тичинок з жовтими, рожевими або білими пиляками.

Цвіте в другій половині травня після плодових культур і є добрим пилконосом. Пилок з нього брудно-жовтий і має важливе значення в розвитку бджолиних сімей. Нектароносні якості глоду невисокі, за винятком окремих видів.

Барбарис (Berberis vulgaris L.). Поширені на території нашої країни кущі з родини барбарисових, що ростуть на схилах долин, по берегах річок, на узліссі та інших освітлених місцях. З ягід, багатих на вітаміни, мінеральні речовини, органічні кислоти, цукри, виготовляють варення, компоти, соки; їх використовують у кондитерській промисловості та медицині.

Барбариси — високопродуктивні медоноси весняного цвітіння.

За умов Київської області барбарис звичайний цвіте в другій половині травня і на початку червня. Якщо пасіки відкочовано в ліси із заростями барбарису, клену татарського та інших медоносів, що цвітуть після плодових культур, бджолині сім'ї збирають багато нектару, добре підготовляються до літніх взятків. Мед жовтого кольору, приємний на смак.

Горобина (Sorbus L.). Невеликі дерева або кущі з гладенькою корою та перисто-складними або простими листками. Дрібні квітки білого кольору зібрані в складні щитки. Червоно-оранжеві плоди мають по кілька насінин.

Рослина ця невибаглива до грунтів, росте на кам'янистих, піщаних, глинистих, карбонатних грунтах; витримує часткове затінення.

Горобина високо цінується як декоративне дерево, її також розводять для одержання корисних плодів, які містять до 10—13 % цукру, багаті на вітамін С, каротин, яблучну та лимонну кислоти; використовують їх у харчовій промисловості. Горобина — давня лікарська рослина, з лікувальною метою використовують плоди й листя.

Як медонос горобина не відзначається високою продуктивністю. Цвіте в травні, дає бджолам нектар і пилок. Нектаропродуктивність 30—40 кг/га.

Птелея трилиста (Ptelea trifoliata L.) — дводомна кущова рослина з родини рутових, до якої належить і відомий медонос — амурське пробкове дерево (бархат амурський).

Листки великі трійчасті. Квітки зеленувато-жовті, як і в бархата амурського, роздільностатеві, зібрані в китиці або щитки. Пелюстки значно коротші за чашолистки. Тичинки по 4—5 розміщені на чоловічих квітках, а жіночі мають 2—3-лопатеві приймочки. Наприкінці літа на жіночих екземплярах достигають округлі двонасінні крилатки діаметром 1,5—3 см.

Птелея цвіте в червні відразу ж після білої акації. її добре відвідують бджоли. Потребує дальшого вивчення як медонос, оскільки цей кущ з успіхом вводять у меліоративні насадження, особливо на піщаних грунтах, і високо оцінюють її нектароносні якості.

Ожина сиза, звичайна (Rubus caesius L.) — дуже поширений по узліссях, балках, берегах річок та інших вологих місцях напівкущ до 1,5 м заввишки з родини розоцвітих.

Цвіте все літо, починаючи з другої половини травня. На Поліссі, у Карпатах та в інших місцевостях, де ожина зустрічається суцільними заростями, бджоли збирають чимало меду.

Лаванда колоскова (Lavandula spicata L.)— напівкущова рослина з родини губоцвітих. У південних районах, зокрема в кримському передгір'ї, Молдавії її вирощують як ефіроолійну культуру. В окремих господарствах вона займає по 250 га і більше, створюючи для бджіл добру кормову базу.

Кущ досягає висоти 60 см, утворює величезну кількість (400—500) гілок з колосоподібними суцвіттями на верхівках. Дрібні ланцетні листочки розміщені супротивно. Запашні квітки ясно-сині й блакитно-фіолетові, зібрані по 10—15 у кільця. Цвіте в кінці червня або на початку липня протягом трьох тижнів, приваблюючи велику кількість бджіл. Мед з лаванди належить до найкращих сортів.

Брусниця (Vaccinium vitisidaea L.) — вічнозелений низенький сланкий кущ з родини вересових. Росте в лісах Полісся, північного Лісостепу та Карпат. Оберненояйцеподібні або еліптичні листки з чорнуватими ямочками, зверху темно-зелені, знизу — світлі, сидять на коротких чашечках. Дрібні квітки з блідо-рожевими дзвоникуватими віночками зібрані в пониклі китиці на верхівках пагонів.

Цвіте в травні — червні, забезпечуючи бджіл раннім взятком. Порівняно із взятком з чорниці взяток з брусниці більш сталий, бо вона не терпить від весняних похолодань.

Бджільництво

Ви дивились сторінку - Медоноси лісів, парків та захисних насаджень

Наступна сторінка - Медоносне різнотрав'я

Попередня сторінка - Плодові та ягідні медоносні рослини

Повернутися до початку сторінки Медоноси лісів, парків та захисних насаджень



Підручник пасічника Література по бджільництву
	В.А.Нестерводський Організація пасік і догляд за бджолами У книзі розглядаються питання кормової бази бджіл, найкращі системи вуликів, догляд за бджолами весною та літом, осінні роботи на пасіці, зимівля бджіл, хвороби та шкідники бджіл і боротьба з ними, организация пасеки. Видавництво "Урожай". 1966 год.

	Рената Франк Чудо-МЕД - вкусний лікар Ви узнаєте: Про склад меду і його значення для обміну речовин; Про застосування в здоровому харчуванні; Про профілактичну і терапевтичну дію меду. Багаточисельні поради по використанню меду допоможуть справитися з хворобами, збалансувати свій раціон і потоваришувати з цим чудовим подарунком природи! Переклад з німецького. Харків. 2007 год.

	Е. БЕРТРАН ВУЛИКИ ТА ІНСТРУМЕНТИ ПАСІЧНИКА Видання, переглянуте по дванадцятому французькому виданню, під редакцією В.С.РАЙНОВСЬКОГО. З 83 малюнками. З додатком таблиць конструкторських креслень вуликів, рецептів приготовлення медових вин, горілки і уксусу та листів до Бертрана Маргарити Меркадьє. Видавництво „МЫСЛЬ". ЛЕНІНГРАД. 1928 рік.

	КОРЖ В.Н. Здоров'я нам бджола дарує Книга присвячена опису натуральних (нативних) продуктів бджільництва, а також їх цілющих і лікувальних властивостей. У книзі представлені практичні рекомендації по використанню та правильному зберіганню бджолопродуктів, народні рецепти для підсилення організму, профілактиці та лікування найбільш розповсюджених недугів. Всі рекомендації та народні рецепти слід використовувати тільки після узгодження з лікуючим лікарем. 2-е вид. — X.: Віровець А.П. «Апостроф», 2012 рік.

	Священник Олександр Лазебний. БДЖОЛИНА АПТЕКА: Все про медолікування і бджоловжалення Бог створив бджолу для блага людини, і ця чудова комаха вже багато тисяч років щедро дарить людям чудові продукти - мед, воск, маточне молочко, прополіс. На сторінках цієї книги ви знайдете рецепти лікування продуктами бджільництва, а також науково пояснені описи бджоловжалень - методики лікування за допомогою укусів бджіл. Самі тяжкі захворювання відступають завдяки цим чарівним засобам. За благословінням преосвященнійшого Владимира єпіскопа Почаївського.

	Кузьміна К. А. Лікування бджолиним медом і отрутою. Книга в доступній формі розповідає про хімічний склад продуктів медоносної бджоли і їх дію на організм людини, про застосування їх з лікувальною метою в народній і науковій медицині. Описано методи лікування медом і продуктами бджільництва - бджолиною отрутою, пергою, маточним молочком, а також бджолиним воском і прополісом. У книзі представлені способи визначення достовірності меду, його застосування в косметології, протипоказання до застосування меду, інструкція із застосування бджоловжалення.

	Ковальов А.М., Таранов Г.Ф., Нуждін А.С. та ін. Підручник пасічника. Вид. 4-е. Книга може служити посібником при підготовці бджолярів на курсах, а також практичним посібником для зоотехніків, агрономів та інших спеціалістів сільського господарства. Багато корисного в ній знайдуть і бджолярі-любителі. Книга призначається як підручник для підготовки бджолярів у сільських професійно-технічних училищах. У книзі міститься 12 таблиць, 8 кольорових таблиць і 119 малюнків. Вид. 4-е. М., «Колос», 1970 рік.

	Ковальов А.М., Таранов Г.Ф., Нуждін А.С. та ін. Підручник пасічника. Вид. 5-е, перероб. і доп. Призначений для підготовки масових кадрів бджолярів в системі професійно технічної освіти. Висвітлюються: біологія бджолиної сім'ї і селекція бджіл; кормова база бджільництва і запилення с.-г. культур; бджолиний інвентар і пасічні споруди; розведення і утримання бджіл; хвороби бджіл, їх профілактика і боротьба з ними; зберігання і переробка продуктів бджільництва, економіка і організація бджолярського господарства. Вид. 5-е, перероб. и доп. М., «Колос», 1973 рік.

	Коміссар О.Д. Зимівля медоносних бджіл при високій температурі Зимівля - найвідповідальніший період в житті бджолиної сім'ї, про який ми знаємо дуже мало. За твердженням автора цієї книги практично всі наші сформовані уявлення про життя бджіл в зимовий період помилкові або потребують перегляд. Автор пропонує нові оригінальні високотемпературні способи зимівлі нуклеусів і відводків, що дозволяють при мінімальних витратах корму зберігати взимку бджіл і отримувати навесні інтенсивне їх розвиток. Київ: НПП "Лабораторія біотехнологій", Інститут зоології АН України, 1994 рік.

	Малаю А. Інтенсифікація виробництва меду

	Раціональне двухматкове бджільництво.

	Черкасова А.И. и др. Бджільництво

	Черкасова А.И. Календар пасічника

	Мегедь О.Г., Поліщук В.П. Бджільництво

	В.І.Лебедєв, Н.Г.Білаш. Біологія медоносної бджоли

	В.П.Цебро. День за днем на пасіці

	В.Г.Кашковський. Догляд за бджолами в Сибірі