Роботу бджолорозплідника або матковивідної пасіки планують так, щоб вона повністю задовольняла потребу в матках певної зони, області або регіону республіки. Для роботи на таких пасіках виділяють пасічників, які мають певний досвід і зможуть виконувати роботи по виведенню високопродуктивних маток.
Залежно від планової кількості бджолиних маток і періоду, протягом якого вони повинні бути одержані, для матковивідної пасіки виділяють певну кількість бджолиних сімей:
| Потреба в матках | Кількість необхідних партій маточників | Кількість материнських сімей |
| 100 | 5-7 | 3 |
| 300 | 15-20 | 5 |
| 500 | 25-30 | 5 |
| 1000 | 50—60 | 7—8 |
| 2000 | 100—120 | 10 |
| 5000 | 250—350 | 10 |
Потребу в сім’ях визначають, виходячи з того, що одна бджолина сім’я-вихователька вирощує 15—20 бджолиних маток (за виключенням вибракуваних, малих і неправильної форми), а за 15 днів — три такі партії, після чого її замінюють. Потребу в сім’ях для одержання маточного молочка та інкубації печатних маточників визначають з такого розрахунку: одна сім’я на п’ять сімей-виховательок. Застосовують повторне прививання личинок.
Забезпечення товарних пасік племінним матеріалом. Чистопородним розведенням аборигенних порід в республіці займається Мукачівський бджолорадгосп (Закарпатська область) та матковивідні бджолорозплідники обласних контор бджільництва. Племінний матеріал карпатських бджіл бджолорозплідники одержують з ізольованої пасіки Мукачівського бджолорадгоспу (с. Вучкове Міжгірського району), українських — з пасіки Української дослідної станції бджільництва ім. П. І. Прокоповича Знам’янського району Кіровоградської області.
З матковивідних племінних бджолорозплідників матеріал надходить на районні племінні пасіки, організація яких затверджується в кожному районі рішенням райвиконкомів.
На таких пасіках виводять чистопородних бджолиних маток і реалізують їх товарним пасікам.
Для планового забезпечення племінним матеріалом й одержання контрольованих гібридів в республіці виділяють три умовні групи областей:
перша — Вінницька, Київська, Тернопільська, Чернігівська, Житомирська, Ровенська;
друга — Ворошиловградська, Донецька, Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська;
третя — Дніпропетровська, Запорізька, Кримська, Миколаївська, Одеська, Херсонська.
На районні племінні пасіки завозять маток відселекціоноваиих ліній порід бджіл, районованих в даному регіоні. Товарні пасіки забезпечуються матеріалом через пасіки-репродуктори. В райони, де племінні пасіки лише організовуються, чистопородний матеріал надходить з бджолорозплідника.
Племінна робота на бджолорозплідниках. Бджолорозплідники створюють як племінні радгоспи на самостійному балансі, структурні підрозділи обласних контор бджільництва та племінні господарства обласного чи районного масштабу. Розміри їх залежать від потреби даного регіону в матках й обмежуються установленими асигнуваннями на їх утримання. Як правило, кожне племінне господарство має дві групи бджолиних сімей — матковивідну й товарну. Першу утримують на стаціонарному точку. З неї формують материнські, батьківські і сім’ї-виховательки, другу вивозять на запилення і медозбір, де вона нарощує силу для заселення нуклеусів, підсилення материнських сімей і формування пакетів бджіл на реалізацію.
Ефективність племінної роботи у спеціалізованих господарствах залежить від різних факторів, які впливають на кінцевий результат роботи. Виявити, закріпити цінні біологічні й господарсько корисні ознаки порід у бджільництві складніше, ніж в інших галузях тваринництва. Відібраний матеріал необхідно розмножити на репродукторах і перевіряти за якістю потомства протягом декількох років. Цим вимогам підпорядковують роботу бджолорозплідницьких господарств.
Бджолорозплідники України займаються репродукцією таких ліній та порід бджіл:
Ворошиловградський — «Буковина» (карпатська), 77 «Вучкове» (карпатська);
Житомирський — 77 «Вучкове» (карпатська);
Хмельницький — СУ-83 (українська);
Черкаський — 77 «Вучкове» (карпатська);
Чернівецький — «Буковина» (карпатська);
Чернігівський — 18, 82 «Ровенська» — поліська (середньоросійська);
Мукачівський радгосп —77, 69, 62, 61 (карпатська).
Як забезпечують племінні бджологосподарства відселекціонованим матеріалом? Чистопородний матеріал із Мукачівського бджолорадгоспу та репродукторів Закарпатської й Чернівецької областей передають на пасіки тих розплідників, де дану породу районовано (Ворошиловградський, Черкаський, Житомирський). Хмельницький бджолорозплідник одержує племінний матеріал із пасіки Української дослідної станції бджільництва.
Чистопородним розведенням середньоруських (поліських) бджіл займаються в поліських районах Ровенської області, помісним — в Чернігівській і Київській областях. Репродукцією 18-ї та 82-ї ліній поліських бджіл займається Чернігівський матковивідний бджолорозплідник, куди із Дубнівського району Ровенської області щороку надходять матки поліських бджіл.
Селекційно-племінна робота в кожному бджолорозпліднику чи племінному господарстві значною мірою залежить від їхнього розміру, матеріальної бази та техніки розведення бджіл. Проте у будь-якому випадку основною передумовою успіху племінної роботи є чистопородне розведення із застосуванням масової селекції та оцінкою маток за спадковістю. Значний ефект на товарних пасіках дає промислове схрещування різних порід бджіл.
Поглиблена племінна робота на обласних матковивідних розплідниках обов’язкова. Матковивідна пасіка з 100 бджолиними сім’ями може забезпечити одержання 5 тис. плідних бджолиних маток за пасічний сезон. Даної кількості вистачить для заміни маток на колгоспних і радгоспних пасіках великого району. Отже, ця продукція повинна бути якісною.
За правильну організацію племінної роботи на матко-вивідній пасіці відповідає старший зоотехнік-селекціонер. В його обов’язки входить складання селекційно-племінного плану роботи з породою бджіл на території області та контроль за його виконанням. Селекціонер проводить своєчасні і якісні весняні й осінні перевірки пасік, забезпечує племінний облік на матковивідній пасіці.
Згідно з штатним розкладом кожні 100 бджолиних сімей доглядає матковод і пасічник. Вони безпосередньо займаються виведенням бджолиних маток, нарощуванням сили сімей, щорічним (до 20—30 %) бракуванням малопродуктивних або відстаючих у рості бджолиних сімей. На бджолорозплідниках сім’ї доцільно вибраковувати не лише восени, після закінчення медозбору, а й навесні, відразу після виведення перших молодих плідних маток та формування ранніх відводків.
Оскільки матковивідні бджолорозплідники є структурними виробничими підрозділами обласних контор бджільництва, їх штатний розклад затверджує відповідне управління бджільництва.
Реалізація маток. Виробничий цикл виведення маток закінчується їх реалізацією. З кожної партії вибірково зважують 10 % маток. Плідні матки масою менше 200 мг не відповідають ГОСТ 23127—78 і їх не реалізують.
Плідних маток відбирають з нуклеусів, як правило, на З—5-й день після початку відкладання яєць. Неплідних — на другий день після виходу з маточників. Маса маток повинна відповідати таким нормам:
| Порода бджіл | Маса матки, мг, не менше | |
| неплідної | плідної | |
| Карпатська | 185 | 205 |
| Українська степова | 185 | 205 |
| Середньоросійська | 190 | 210 |
| Сіра гірська | ||
| Кавказька | 180 | 200 |
Слід мати на увазі, що через три доби після відбору матки з нуклеуса або виходу з маточника допускається зменшення її маси порівняно з нормою, встановленою ГОСТом: на 20 мг для плідної і 15 для неплідної.
Як правило, маток відправляють партіями (кожна з яких складається з 10 особин однієї породи) з супровідним документом, де вказують назву організації, в систему якої входить господарство, його товарний знак, вид продукції, номер партії, кількість бджолиних маток в ній, дату відправки. Кожна партія супроводжується також ветеринарним свідоцтвом.
Плідних і неплідних бджолиних маток пересилають у пересильних кліточках, — одно- або двомісних. Крім матки, сюди вміщують 8—12 робочих бджіл, відібраних з того ж нуклеуса або сім’ї, з яких взято матку, і 20—25 г корму (каиді або пасти), який поміщають не раніше як за 10—12 год до відлову матки.
У кожну кліточку між плівкою і фанерною кришечкою кладуть свідоцтво, в якому вказують назву господарства-постачальника, його адресу, номер пасіки, породу матки, дату відбору з нуклеуса.
На кришці кожної кліточки з чистопородною маткою ставлять штамп господарства і слово «чистопородна». При транспортуванні кліточки з’єднують по декілька дерев’яними планками. До групи їх прикріплюють фанерну бирку, на яку наносять транспортну маркіровку за ГОСТ 14192—77 і застерігаючі надписи: «Живі бджоли», «Тримати в тіні!», «Не кидати!»
Створення суцільного масиву порід бджіл. Затвердження порід. Порода це велика група сімей бджіл одного виду і походження, які мають однакові фізіологічні, морфологічні, господарсько корисні ознаки і стійко передають їх потомству. Основною вимогою для визначення породи є досить велика (не менше 20 тис.) кількість сімей, розміщених суцільним масивом, який має в структурі не менше 4 ліній. У бджільництві поки що не виділено заводських порід бджіл. Існують лише місцеві аборигенні породи, які склалися в процесі еволюції й добре пристосувались до місцевих умов (клімату, медозбору тощо).
Нині першочерговим завданням є створення і затвердження заводських порід бджіл — карпатської та української степової. Для цього необхідно сформувати суцільні масиви обох порід, які б нараховували не менше 20 тис. бджолиних сімей кожної породи і знаходилися б у межах одного регіону.
Співробітниками Московської сільськогосподарської академії ім. К.А.Тімірязєва разом із спеціалістами бджільництва західних областей України з метою створення суцільного масиву карпатських бджіл відселекціоновано чотири лінії високопродуктивних карпатських бджіл — 77-му, 62-гу, 61-шу та 69-ту, які при перевірці за спадковістю мали продуктивність, на 20 % вищу, ніж місцеві бджоли. Для репродукції маток зазначених ліній на території Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської, Волинської, Тернопільської областей організовано лінійні репродуктори. Більша частина їх сконцентрована в системі Мукачівського бджолорадгоспу Закарпатської області.
У Волинській області на базі Рожищенського бджолопідприємства створено репродуктор карпатських бджіл 69-ї лінії. Одержані матки надходять у Рожищенський та сусідні райони. Репродуктори 61-ї лінії створено у Львівській області, куди також надходить селекційний матеріал із Закарпаття.
У Монастирищенському та Бучацькому районах Тернопільської області, які на заході республіки прилягають до зони створюваного масиву карпатських бджіл, організовано пасіки-репродуктори 62-ї лінії.
Суцільний масив карпатських бджіл у західних областях республіки розширюється за рахунок надходження бджолиних маток і пакетів бджіл у господарства-репродуктори, а також репродукції маток безпосередньо в районах створення суцільних масивів. Племінний матеріал передають, а репродуктори створюють з таким розрахунком, щоб у кожній області був певний кущ сусідніх районів, де районована та чи інша породна група. У Волинській області — це Ковельський, Рожищенський, Ло-качинський, Луцький, Горохівський райони; у Львівській — Сокальський, Радехівський, Бродівський; Івано-Франківській — Тисменицький, Галицький, Калуський, Рогатинський; Закарпатській — Ужгородський, Мукачівський, Берегівський, Іршавський, Виноградівський.
Материнські сім’ї, від яких відбирали личинковий матеріал для створення ліній, відзначались зразковими екстер’єрними й біологічними ознаками, інтенсивністю розвитку та високою медовою продуктивністю. Кожна з утворених ліній має лише їй притаманні ознаки. Так, бджоли 77-ї миролюбиві, 69-ї мають велику масу тіла, що дає змогу збільшити відкладання яєць, 61-ї — довгий хоботок, 62-ї — стійкіші проти захворювань на нозематоз.
Така міжлінійна й міжсімейна мінливість основних господарсько корисних та деяких біологічних ознак дає можливість удосконалювати породу і лінії шляхом чистопородного розведення, застосування методів аналітичної селекції з оцінкою маток за якістю потомства. Тому в кожному великому матковивідному господарстві, яке займається селекцією і відтворенням тієї чи іншої породи бджіл, необхідно мати декілька високопродуктивних ліній. Міжлінійну гібридизацію широко застосовують на пасіках Мукачівського бджолорадгоспу. Як батьківську використовують 77-му лінію, материнські — 61-шу і 69-ту. Матки міжлінійних гібридів мають значно вищу продуктивність, ніж певна лінія в чистоті. Воскова продуктивність гібридних сімей (77-ма Х б9-та) на 0,5 кг більша, ніж у місцевих. Ці дані свідчать про великі резерви подальшого удосконалення порід бджіл як шляхом масового відбору, так і аналітичної селекції.
Дослідженнями радянських і зарубіжних вчених встановлено, що використання ефекту гетерозису при схрещуванні різних порід бджіл дозволяє підвищити продуктивність бджолиних сімей першого покоління до 50 %. Проте в другому і наступних поколіннях ефект гетерозису зменшується, в результаті знижується продуктивність бджіл. Відбувається повернення до вихідних ознак.
При міжлінійному розведенні в межах однієї породи вдається уникнути таких наслідків, використати ефект гетерозису і зберегти породу.
Організація районних племінних пасік. Основним завданням районних племінних пасік є збереження, поліпшення і розмноження високопродуктивних здорових бджолиних сімей та маток районованих порід, реалізація товарним пасікам високопродуктивних сімей і плідних маток, виконання планових завдань по продажу сімей, маток, пакетів бджіл та іншої племінної продукції бджільництва.
Районну племінну пасіку створюють на базі однієї з кращих пасік району і затверджують рішенням райвиконкому. Необхідно, щоб виробництво обраного господарства характеризувалось протягом попередніх трьох-п’яти років високими сталими показниками продуктивності і виведення бджолиних маток.
Племінна пасіка (ферма) повинна мати високопродуктивні бджолині сім’ї районованої породи і бути благополучною щодо захворювань. Пасіка, що поставляє гібридних маток, повинна нараховувати не більше 10 % бджолиних сімей іншої породи, яких утримують в одному ізольованому місці й використовують тільки як материнських. Тут ведуть чіткий облік походження маток, продуктивності та інших господарсько корисних ознак бджіл. Пасіка обов’язково повинна мати ветеринарно-санітарний паспорт. Господарство краще розташувати біля сталої кормової бази. Групу сімей, з яких відбирають бджіл для заселення нуклеусів і підсилення основних сімей, бажано вивозити на кочівлю до сильних медоносів й пилконосів.
Кількість сімей на племінній пасіці й обсяг виробництва продукції визначаються господарством в погодженні з конторами бджільництва, РАПО залежно від виробничих можливостей племінної пасіки та потреб господарства й населення у племінних бджолиних сім’ях, матках.
Для збереження породи бджіл в чистоті сім’ї інших порід маток завозити на племінну пасіку і в господарства, розміщені в радіусі 10 км навколо неї, забороняється. На пасіках цієї зони всіх маток замінюють матками з племінної пасіки.
Роботу племінної пасіки оцінюють за рівнем виконання плану, досягнутою продуктивністю бджолиних сімей, кількістю та якістю реалізованих бджолиних сімей і маток.
Для успішного виконання поставлених завдань господарство організує перспективне і річне планування племінної роботи, бонітування бджолиних сімей за походженням, господарськими ознаками та якістю потомства; забезпечує благополучність ферми щодо виникнення захворювань, систематичне ветеринарно-санітарне обстеження й проведення лікувально-профілактичних заходів; створює сталу медоносну базу для бджіл і забезпечує найкращі умови утримання сімей з метою підвищення їх якості й продуктивності; впроваджує економічно обгрунтовані прогресивні технології виробництва продуктів бджільництва; забезпечує пасіку необхідним виробничим інвентарем, транспортом, обладнанням та матеріалами.
Заслуговує на увагу досвід роботи пасічника-матковода А. С. Кримлова з колгоспу «Комунар» Старокостянтинівського району Хмельницької області. Як племінну, пасіку затверджено в 1975 р. Працюючи на ній, А. С. Кримлов збільшив кількість бджолиних сімей до 110, а забезпеченість стільниками — до 20 рамок на бджолину сім’ю. Обов’язковою умовою одержання якісних маток пасічник вважає виведення їх від місцевих високопродуктивних, добре зимуючих і здорових сімей. Племінну роботу веде з бджолами степової української породи. Маток виводять штучним способом з одним і подвійним перенесенням личинок.
Фенотипові і генотипові ознаки бджіл А. С. Кримлов поліпшує методом масового відбору й індивідуального підбору. На пасіці виділено племядро з 15 бджолородин, які згідно з бонітувальними документами належать до класу еліта.
Підготовку племінного ядра починають з осені. Заготовляють запаси кормів — 18 кг меду на бджолосім’ю та обов’язково 3—4 рамки з білковим кормом. В батьківські сім’ї ставлять трутневу рамку для одержання трутнів.
Для кращої орієнтації в продуктивних якостях бджолиних сімей весною, під час ревізії, А. С. Кримлов оцінює їх в балах. П’ять балів одержує сім’я, яка займає 9 вуличок і більше, має запаси корму не менше 10 кг і здатна до інтенсивного розвитку. Таким сім’ям перед цвітінням садів пасічник дає 2—3 рамки штучної вощини.
На пасіці колгоспу «Комунар» обладнано лабораторію по виведенню маток української степової породи, яких реалізують господарствам району та області.
Спосіб масової селекції успішно застосовує пасічник племінної пасіки колгоспу «40-річчя Жовтня» Любарського району Житомирської області В.А.Карнафель. Очолювана ним пасіка займається репродукцією карпатської породи бджіл для господарств району. В своїй роботі пасічник керується правилом, що при масовій селекції основною оцінкою бджолиної сім’ї є медова продуктивність, а супутніми—зимостійкість, плодючість маток, сила сім’ї. Проте кожна з цих ознак тісно пов’язана з іншими. Племінне ядро пасіки становить 30 % загальної кількості бджолиних сімей.
Пасічник систематично контролює продуктивність сімей. Низькопродуктивні вибраковує або об’єднує з тими, що мають високопродуктивних маток (стару матку знищує). Перед вибракуванням формує нові відводки від сімей з високою продуктивністю й інтенсивним розвитком. Виводити маток починає не пізніше 1—10 травня з подвійним перенесенням личинок. За 10—15 днів до початку щеплення сім’ям племінної групи дає через день медово-пергову підкормку з розрахунку 200 г на бджолину сім’ю. До появи постійного медозбору сім’ї матковивідної групи підгодовує цукровим сиропом. Личинок вирощує у сім’ях-виховательках. За добу до роздавання личинок на вирощування В.А.Карнафель відбирає матку, скорочує сім’ю, в центрі залишає місце для рамки із щепленими личинками. Сім’ю-виховательку використовує не більше трьох разів, потім до неї підсаджує плідну матку.
Підготовка батьківських сімей до виведення трутнів зводиться до забезпечення інтенсивного росту сім’ї, щоб до моменту виходу маток із маточників в нуклеусах було достатньо трутнів.
Маточники підсаджують у нуклеуси на 1/4 стільника на 10-й день після щеплення личинок.
Підготовку до заселення проводять завчасно. Нуклеусні рамки поміщають в основні сім’ї для очищення і засіву. Перед заселенням в кожний відділ нуклеусів ставлять по одній рамці, прикріплюють маточник, додають ще по одній рамці з кормом і пергою. Нуклеуси розміщують на відстані 400 м від основного точка.
Заслуговує на увагу робота районної племінної пасіки колгоспу «Кіровоградський» Кіровоградського району Кіровоградської області. Пасіку переведено на колективний підряд. Очолює її досвідчений пасічник П.А.Борса. Рішенням РАПО пасіку звільнено від планових завдань по виробництву і закупівлі меду. Це дає можливість пасічникам зосередити увагу на виробництві плідних маток. Ланкою укладено договори з товарними пасіками району на забезпечення їх високопродуктивними матками. Селекційно-племінний матеріал степових українських бджіл господарство одержує з опорного пункту Української дослідної станції бджільництва.
Племінні радгоспи, їх створення. Досконалою формою ведення племінної роботи в бджільництві є племінні радгоспи, їх комплектують племінними бджолиними сім’ями, оціненими не нижче другого класу, в кількості 50 % від загальної в господарстві. Розміщують сім’ї на окремих пасіках.
Племінний радгосп повинен бути зразковим господарством, яке має передову техніку, типові пасічні будівлі й об’єкти ветеринарно-санітарного призначення, впроваджує наукову технологію та комплекс передових зоотехнічних і ветеринарних заходів. Роботу племінного радгоспу оцінюють за рівнем досягнутої продуктивності сімей, кількістю і якістю реалізованих маток.
Спеціалісти радгоспу організують роботу щодо поліпшення порід бджіл, їх розмноження, виведення спеціалізованих високопродуктивних ліній відповідно до плану племінної роботи господарства і плану впровадження у виробництво наукових досягнень.
Племінний радгосп вирощує маток для реалізації в інші господарства від сімей, маток яких перевірено за якістю потомства й визнано поліпшувачами за найважливішими селекційними ознаками, здійснює племінний відбір і підбір, максимально використовує кращих батьків, зберігає в потомстві їхні ознаки, використовує найбільш вдале співвідношення пар при кросах ліній, організує відповідно до діючих рекомендацій перевірку маток за препотентністю. У племінних радгоспах бджолині сім’ї обов’язково бонітують, роблять записи в журналі пасічницького обліку та актах весняної й осінньої ревізій пасік, забезпечують охорону пасік від занесення збудників хвороб.
Бонітування — це комплексна оцінка бджолиних сімей за господарсько корисними, морфологічними і біологічними ознаками шляхом безпосереднього їх огляду та аналізу зоотехнічних записів. Мета бонітування — оцінка продуктивних якостей сімей, визначення їхнього призначення і при необхідності внесення відповідних коректив до плану селекційно-племінної роботи.
Як правило, бонітують сім’ї, які брали участь у медозборі. Роблять це одночасно з основною осінньою ревізією. Оцінюють їх у племінних пасічницьких господарствах, на бджолофермах, племінних пасіках міжгосподарських бджолопідприємств, а також у племінному ядрі товарних ферм.
Бонітує бджіл комісія у складі головних спеціалістів господарства, контори бджільництва, наукових установ та пасічників. На основі огляду бджолиних сімей, даних зоотехнічного і племінного обліку визначають можливість використання бджіл у господарстві. Сім’ї поділяють на дві групи: селекційну (в племінних бджолорадгоспах, бджоло-розплідниках, на племінних фермах радгоспів, колгоспів, міжгосподарських підприємств), або племінне ядро (на товарних фермах), і користувальну.
Сім’ї селекційної групи необхідні для одержання маток, трутнів та сімей для ремонту й розширення користувальних груп, формування сімей-виховательок, виробництва меду та іншої продукції.
Відповідальність за організацію і проведення бонітування покладено на керівників господарств, головних та зоотехніків по бджільництву.
Зоотехнік по бджільництву повинен організувати показове бонітування, інструктаж всіх бонітерів, відібрати декілька бджолиних сімей, які можна було б використати як еталони (сім’ї першого класу), розподілити бджолині сім’ї між бонітерами. Бонітують бджіл вдень в суху погоду при температурі повітря не нижче 15 °С. При бонітуванні оцінюють породність бджіл, медову продуктивність, силу сімей, відхід бджіл за зимовий період (табл. 8).
Таблиця 8.
Вимоги до основних ознак бонітованих бджолиних сімей
| Оцінка, балів | Медова продуктивність, % | Кількість стільників, обсиджуваних бджолами перед медозбором | Відхід бджіл за період зимівлі, % | |
| в лежаках | в багатокорпусних вуликах | |||
| 5 | 200 | Не менше 24 | Не менше 30 | 10 |
| 4 | 150 | 20 | 25 | О 15 |
| 3 | 120 | 18 | 22 | О 25 |
| 2 | 100 | 16 | 18 | О 30 |
| 1 | Нижче показників 2—5 балів |
Оцінка породності. Породність визначають за екстер’єром, біологічними ознаками і трьома основними показниками, які визначають класність бджолиних сімей (медова продуктивність, сила сімей, зимостійкість). Показники оцінюють за п’ятибальною шкалою.
До чистопородних належать бджолині сім’ї, які походять від батьків однієї породи. Для уточнення чистопородності від кожної з сімей вибірково беруть 50 бджіл і направляють їх в лабораторію найближчого наукового центру (станції або інституту) по бджільництву, де вимірюють довжину хоботка, ширину (відстань між виступами) третього тергіту та визначають кубітальний індекс (відношення розміру меншої сторони кубітальної комірки крила до більшої, виражене в процентах). Якщо результати оцінки екстер’єру бджіл не задовольняють вимоги чистопородності, то на товарній фермі бджолину сім’ю відносять до користувальної групи, а з племінних пасік її реалізують в товарні господарства.
Медову продуктивність визначають за валовим виробництвом меду. Кількість його в стільниковій рамці визначають зважуванням її на пружинних вагах. Повністю запечатаний стільник розміром 435х300 мм має від 3,5 до 4 кг меду. Медову продуктивність виражають в процентах по відношенню до середньої медової продуктивності пасіки в рік бонітування.
Силу бджолиної сім’ї оцінюють перед головним медозбором за кількістю стільників, вкритих з обох боків бджолами.
Показник зимостійкості визначають за зимовим відходом бджіл, використовуючи дані актів осінньої і весняної ревізій. Відхід визначають за різницею кількості вуличок, зайнятих бджолами перед зимівлею й після неї, вираженої в процентах по відношенню до сили сім’ї восени. Наприклад, восени бджоли займали 9 стільників, навесні — 7. Зимовий відхід їх становить: 2 . 100 : 9 = 22 %. При встановленні класності бджолиних сімей насамперед враховують оцінку медової продуктивності. До першого класу відносять бджолині сім’ї, оцінені п’ятьма балами за всіма показниками. При наявності хоч однієї оцінки чотири бали сім’ї відносять до другого або третього класів; до другого класу належать сім’ї, які мають п’ять балів за медову продуктивність. При наявності оцінки в три бали бджолині сім’ї відносять до четвертого-шостого класів. До четвертого класу — всі сім’ї з оцінкою за медову продуктивність п’ять балів, до п’ятого класу — з оцінкою чотири бали, шостого — решту бджолиних сімей. Якщо сім’я одержує за якийсь показник два бала, її відносять до сьомого класу, а один бал — до восьмого.
Сім’ї першого класу з відомим походженням матері і батьків відносять до класу еліта. Після закінчення бонітування бджолині сім’ї відбирають на плем’я. Вони повинні бути чистопородними, що найбільше відповідає вимогам перших двох класів. Якщо бджолиних сімей таких класів немає, то в селекційну групу вводять кращі сім’ї третього класу, а в племінне ядро — кращі сім’ї інших класів.
Селекційну групу створюють в розмірі 20—25 % наявних сімей в господарстві, на фермі.
На основі даних бонітування визначають подальше призначення бджолиних сімей: вибраковують, комплектують племінне ядро і користувальну групу. Дані бонітування використовують для складання плану селекційно-племінної роботи господарства, району, області, республіки.
При бонітуванні першочергове значення має зоотехнічний облік. У бджільництві використовують такі його форми:
1 — пч «Журнал пасічного обліку»;
2 — пч «Акт весняної перевірки пасіки»;
3 — пч «Акт осінньої перевірки пасіки».