Джерелом інфекції є хвора сім’я. Збудників переносять бджоли з кормом. Від ураженої до здорової сім’ї американський гнилець передається через бджолині крадіжки, восковою міллю, жуком ветчинного шкіроїда, кліщами, гризунами, при підставленні стільників, руками пасічника або непродезинфікованим інвентарем. Хвороба може поширюватися при обміні матками, через пакети бджіл, кочівлю пасік тощо.
Ознаки і перебіг хвороби. Перші ознаки спостерігають через 3—7 днів після зараження бджолиної сім’ї. На окремих стільниках з’являються уражені личинки, кількість яких з часом збільшується. Поряд із здоровими в комірках зустрічаються хворі, тому розплід хворої сім’ї набуває строкатого вигляду, у кришечках комірок з ураженим розплодом з’являються отвори. Хвора личинка втрачає пружність, блиск, сегментацію, витягується вздовж комірки і гине. Гнильна маса тягуча, має темно-коричневе забарвлення, характерний запах розтопленого столярного клею, може витягуватися в довгі нитки. При висиханні личинок утворюються кірочки темно-бурого кольору, що міцно прилипають до стінок та дна комірок.
Профілактика. Вживають заходів щодо запобігання занесенню збудника. На пасіці утримують тільки сильні сім’ї, забезпечують їх достатньою кількістю доброякісного корму, гнізда своєчасно скорочують, утеплюють, розширюють, проводять профілактичну дезинфекцію вуликів та іншого пасічницького інвентаря. На пасіці підтримують чистоту, запобігають бджолиним крадіжкам. При оглядах збирають та знищують підмор бджіл. Інвентар з інших пасік використовують тільки після дезинфекції. Стежать за санітарним станом підприємств, які постачають вощину.
Заходи боротьби. При виявленні захворювання переглядають усі сім’ї пасіки, виявляють хворих, від яких відбирають полоски стільника із ураженим розплодом і відправляють для аналізу у ветеринарну лабораторію. Після підтвердження діагнозу ветеринарна служба накладає на пасіку карантин. Хворі (якщо їх не більше 1—2) сім’ї закурюють сірчистим газом, ефіром чи формаліном, стільники спалюють.
При значному поширенні захворювання на пасіці здійснюють ряд заходів: наприкінці дня хворі сім’ї переганяють у чисті продезинфіковані вулики з навощеними рамками. Місце, де знаходилась хвора сім’я, очищають від сміття й обробляють паяльною лампою. Бджіл струшують на папір, який розміщують перед льотком вулика. Після цього його спалюють, а вулик і стільники переносять у недоступне для бджіл місце. Через тиждень маток у хворих сім’ях замінюють.
Лікування. Визначають кількість хворих сімей і готують цукровий сироп (1 : 1). Охолоджують його до 30°С і додають (з розрахунку на 1 л сиропу) один із лікувальних препаратів: норсульфазол натрію—1 г, тетрациклін — 400 тис. од; біоміцин — 500 тис. од., неоміцин, мономіцин, канаміцин, еритроміцин — по 400 тис.од; сульфантрол — 2 г, стрептоміцин — 500 тис. од.
У кінці дня кожній хворій сім’ї дають по 100—150 мл лікувального сиропу на вуличку бджіл. Через кожні 5— 7 днів даванку повторюють до повного виздоровлення сімей. Умовно нехворим сім’ям сироп згодовують 1—2 рази з метою профілактики. Наливають його в годівниці або гніздові стільники. Гнізда утеплюють, льотки скорочують. Стежать, щоб на пасіці не було крадіжок.
Дезинфекція. При зараженні бджіл американським гнильцем дезинфікують увесь пасічницький інвентар. Рамки, вулики очищають від бруду, воску й обробляють паяльною лампою до легкого побуріння.
Вулики також дезинфікують сумішшю розчинів 10%-ного перекису водню та 3%-ної мурашиної чи оцтової кислоти, зрошуючи триразово з годинним інтервалом (по 1 л на м2).
Халати, лицеві сітки кип’ятять 30—40 хв у 3%-ному розчині кальцинованої соди, лугу або 15 хв у 2%-ному розчині каустифікованої содо-поташної суміші. Можна також занурювати їх у 10%-ний розчин формаліну або 4%-ний розчин пароформу на 4 год. Після обробки спецодягу прополіскують у воді й висушують.
Мед відкачують і реалізують на харчові цілі. Порожні стільники перетоплюють на віск, мерву спалюють. Віск використовують згідно з інструкцією по боротьбі із захворюваннями бджіл.
Медогонку та дрібний інвентар миють гарячою водою і дезинфікують 2—3-%-ним розчином лугу, після чого споліскують 2—3 рази водою. Воду зливають у спеціальну яму.
Вулики, гніздові та магазинні стільники без меду, магазинні надставки та інший пасічницький інвентар очищають від бруду й дезинфікують сумішшю газів ОКЕБМ (одна частина окису етилену і 2,5 частини бромистого метилену). Для обробки весь інвентар складають під етиленову плівку ПК-4. На 1 м3 об’єму вводять 3 кг ОКЕБМ. При такій концентрації дезинфекцію проводять при температурі не нижче 15 °С протягом 10 діб. Після цього інвентар і стільники провітрюють протягом 10—15 діб.
Європейський гнилець — інфекційне захворювання відкритого розплоду, що супроводжується масовою загибеллю 4-, рідше 7-денних личинок. Дане захворювання знижує продуктивність бджолиних сімей на 20—80 %. Найчастіше виникає у травні — червні. Збудник хвороби Streptococcus pluton — мікроб ланцетоподібної чи кулькоподібної форми. Спор не утворює, стійкість до фізичних та хімічних факторів невисока. При кімнатній температурі па висохлих личинках зберігається 17—18 міс, в сім’ї бджіл — до року, у 2%-ному розчині карболової кислоти гине через 6 год, 2%-ному розчині хінозолу — через 10 хв.
В уражених личинках виявляють також вторинну мікрофлору — Bacillus alvei Streptococcus аріс та інших, які ускладнюють перебіг захворювання.
Джерелом інфекції є хвора бджолина сім’я. Хворіють личинки бджіл, починаючи з четвертого дня. Інкубаційний період становить 1,5—3 доби. Перенощики збудника — бджоли-злодійки, блукаючі особини, заражені рої тощо. Поширюється захворювання також через кочівлю бджіл, продаж маток, роїв, медо- й воскосировини з неблагополучних щодо гнильця пасік. Сприяють виникненню захворювання утримання слабких сімей, нестача кормів, утеплюючого матеріалу, слабкий медозбір тощо.
Ознаки і перебіг хвороби. Захворювання найчастіше виникає у першій половині сезону в слабких сім’ях. Хворі личинки витягуються вздовж комірок, перевертаються до виходу спинкою або кінцями, втрачають тургор, згодом набухають, стають каламутно-білими, потім жовтіють. Загиблі личинки поступово набувають темно-коричневого кольору, гниють. Гнильна маса нетягуча, з неприємним кислим запахом. Розплід має строкатий вигляд. З часом трупи личинок підсихають, утворюють шкірочку, яку бджоли легко викидають.
Для остаточного діагнозу у ветеринарну лабораторію надсилають зразки ураженого розплоду (10×25 см), дотримуючи санітарних правил пересилання патологічного матеріалу.
Профілактика. На пасіці розводять й утримують лише здорові, сильні і продуктивні сім’ї, не допускаючи близькоспорідненого схрещування. Слабкі, непродуктивні та сім’ї, що погано зимують, вибраковують. Весною гніздо добре утеплюють, дають бджолам достатню кількість якісного корму, пасіки своєчасно вивозять на медозбір.
Заходи боротьби. Пасіку ретельно обстежують, виявляють хворі сім’ї. Відбирають зразки стільників для дослідження. На неблагополучну щодо захворювання накладають карантин.
Уражені сім’ї поміщають у чисті знезаражені вулики з стільниками або на рамки з вощиною; гнізда скорочують, утеплюють, дають досхочу доброякісного корму. Лікують бджіл тими ж препаратами, що й при американському гнильці.
Дезинфекція. Весь пасічницький інвентар очищають від воску, бруду, прополісу. Дерев’яний та металевий дезинфікують 25%-ним розчином попільного лугу. Спецодяг кип’ятять у воді.
Стільники без меду і розплоду зволожують 4%-ним водним розчином формаліну або хлораміну протягом З—4 год. Після дезинфекції їх добре провітрюють.
Якщо на пасіці виявлено одночасно американський і європейський гнильці, то лікування проводять так, як при американському.
Парагнилець — інфекційне захворювання, при якому уражуються запечатаний і незапечатаний розплід. При хронічному перебігу хворіють також лялечки. Захворювання реєструють, починаючи з травня до кінця літа. Збудник Bacila paraalvei — спороутворюючий мікроб довжиною 2,2—5,7 і шириною 0,5—0,8 мкм.
Хворобі сприяє наявність слабких сімей бджіл або їх ослаблення внаслідок ураження гнильцями, вароатозом, неякісні корми, незадовільні умови утримання.
Парагнилець передається від хворих до здорових сімей при бджолиних крадіжках, перестановці стільників з хворим розплодом, обміні матками, продажу стільникових пакетів бджіл від хворих сімей тощо.
Ознаки та перебіг хвороби. Клінічні ознаки схожі з ознаками хронічної форми європейського гнильця і перебігом американського. Хворі личинки темніють, гинуть до і після запечатування комірок, загиблі гниють. Гнильна маса тягуча з неприємним гнильним запахом. При підсиханні трупи личинок набувають темно-бурого кольору, перетворюються в кірочки, які слабо прикріплені до стінок Комірок. Хворі лялечки нерозвинені, темного кольору. При видаленні з комірок легко розриваються, мають неприємний гнильний запах. Розплід строкатий, кришечки над загиблими личинками западають.
Для остаточного визначення хвороби проводять лабораторне дослідження розплоду з хворої сім’ї.
Профілактика і лікування хворих сімей такі ж, як і при європейському та американському гнильцях.
Мішечкуватий розплід — інфекційне захворювання дорослих личинок. Збудник хвороби Monitor aetatulae Holmes — вірус кулястої форми, нестійкий проти фізичних і хімічних факторів, гине у воді при температурі 60° протягом 10. хв, в меду при — 75 °С протягом 10 хв. Прямі сонячні промені знищують збудника відразу, у воді — через 4—7 год, в меду — через 3—5 днів. Досить заразний: однією хворою личинкою можна інфікувати понад 3000 здорових.
Виникненню захворювання сприяють тривале охолодження гнізд, нестача кормів. Передається хвороба від хворих сімей до здорових через заражений корм, бджолину крадіжку, при переміщенні розплоду тощо.
Ознаки та перебіг хвороби. Хворий розплід набуває строкатості. Личинки, які щойно загинули, мають щільну покривну тканину, наповнені водянисто-зернистою рідиною. Колір уражених личинок сірувато-бурий, запаху вони не мають. Підсохлі личинки загнуті вперед, мають коричневий колір, легко видаляються з комірок.
Діагноз ставлять за клінічними ознаками й лабораторним дослідженням зразка ураженого розплоду розміром 10X15 см, який надсилають у ветлабораторію за місцем знаходження пасіки.
Запобігання хворобі. На пасіці утримують сильні сім’ї. їх старанно утеплюють і забезпечують достатньою кількістю доброякісного корму, регулярно замінюють маток та оновлюють гнізда.
Заходи боротьби. На неблагополучну щодо захворювання пасіку накладають карантин, який знімають через рік після ліквідації захворювання. При слабкому ураженні матку на 5—7 днів поміщають у кліточку. За Цей час бджоли очищають стільники від загиблих личинок. При значному ураженні гніздо скорочують, утеплюють і дають достатню кількість корму. Матку замінюють. Слабкі сім’ї об’єднують або підсилюють за рахунок здорових. При сильному ураженні розплоду сім’ї переганяють на стільники від здорових сімей, згодовуючи їм протягом 10 днів цукровий сироп (1:1) з доданням 50 мг біоміцину чи левоміцетину на 1 л сиропу.
Дезинфекцію на пасіці проводять так само, як при гнильцевих захворюваннях.
Гафніоз (паратиф) — виникає переважно наприкінці зими, весною і супроводжується проносом та загибеллю дорослих бджіл.
Збудник хвороби Bact. paratyphi alvai — поліморфна паличка довжиною 1—2 і шириною 0,3—0,5 мкм — має заокруглені кінці, спор не утворює, рухлива. Стійкість проти хімічних і термічних факторів у неї слабка. У киплячій воді гине протягом 1—2 хв, при нагріванні до 58—60 °С — протягом 30 хв, у парах формаліну — через 6 год.
Заходи боротьби. Поліпшують умови утримання бджолиних сімей. При значному ураженні їм згодовують цукровий сироп з доданням антибіотиків. Перший курс лікування— стрептоміцин і неоміцин — по 100 тис. ОД, левоміцетин— 0,1 г; другий — відповідно по 150 тис. ОД і 0,2 г; третій — по 200 тис. ОД і 0,2 г на 1 л сиропу. Антибіотики розчиняють у 100 мл перевареної, охолодженої до 25 °С води, змішують з цукровим сиропом і згодовують кожній хворій сім’ї по 0,5 л тричі через три дні.
Дезинфекцію на пасіці проводять так, як і при гнильцевих хворобах.
Септицемія виникає весною і восени при несприятливих умовах утримання і супроводжується загибеллю дорослих бджіл.
Збудник хвороби Pseudomonas apisepticus — рухлива паличка величиною 0,8—2X0,8—0,8 мкм, нестійка проти хімічних і фізичних засобів. Гине при нагріванні до 65— 75 °С через ЗО хв, до 100° —через 3 хв. Сонячні промені і пари формаліну знищують мікроб за 6—7 год. Збудник потрапляє в гемолімфу через органи дихання, пошкоджені тканини. Виникненню захворювання сприяє утримання бджолиних сімей в умовах високої вологості, згодовування їм неякісного корму тощо.
Ознаки та перебіг хвороби. Септицемія супроводжується сильним ослабленням сімей. Хворі бджоли спочатку непокояться, потім стають пригніченими, ледве повзають на дні і біля вулика, втрачають здатність літати. Гемолімфа у них набуває білого кольору. Гинуть бджоли через декілька годин після прояву перших ознак хвороби. Тканина тіла мертвих бджіл швидко розкладається і темніє. Якщо доторкнутися до трупа загиблої особини, він розпадеться на окремі частини.
Остаточний діагноз ставлять за ознаками перебігу хвороби та результатами лабораторних досліджень хворих і щойно загиблих бджіл.
Профілактика хвороби. На пасіці утримують сильні сім’ї. У зимівниках знижують вологість посиленою вентиляцією. Пасіку розміщують у сухих, захищених від вітру місцях. Не допускають проникнення вологи у вулики, забезпечують їх якісний ремонт. Постійно дбають про вентиляцію бджолиного гнізда.
Заходи боротьби. При виявленні септицемії пасіку оголошують неблагополучною, проводять лікування сімей. Хворі пересаджують у сухі знезаражені вулики. Гнізда скорочують, утеплюють, рідкий незапечатаний мед відбирають і дають достатню кількість якісного корму. При потребі пасіку переміщують у сухі, затишні місця. Не допускають роїння, утримання безматочних сімей.
Хворим сім’ям згодовують цукровий сироп з доданням на 1 л 300—500 тис. од. біоміцину або тетрацикліну, попередньо розчинивши їх у 30—50 мл перевареної теплої води. Сироп згодовують сім’ї по 0,5—1,0 л через 5—7 днів два-три рази. Через рік після ліквідування захворювання з пасіки знімають карантин.
Вірусний параліч — захворювання бджолиних сімей, яке призводить до масової загибелі дорослих бджіл. Реєструють хворобу з квітня по вересень.
Збудник — фільтрівний вірус з роду Maratorvirus, зберігається в сім’ї протягом року, патогенний для молодих і дорослих особин, передається через блукаючих бджіл, рої, від хворих до здорових, через корм та ін. Виникненню хвороби сприяє дуже жарка погода, перегрівання гнізд, недостатня кількість перги.
Ознаки та перебіг хвороби. Спочатку бджоли збуджуються: швидко рухаються вперед, крутяться, шумлять, потім стають малорухливими, не реагують на зовнішні подразнення, не літають, масово повзають біля вулика, в них порушується координація рухів і настає параліч. Часто хворі бджоли втрачають волосяний покрив й набувають чорного блискучого кольору.
Остаточний діагноз ставлять за клінічними ознаками, епізоотологічними даними та наслідками зараження здорових бджіл фільтратом від хворих або підозрілих на захворювання. Останні одержують у ветлабораторії, куди бджіл надсилають на дослідження в скляній банці, обв’язаній марлею.
Профілактика. На пасіці вживають заходів проти перегрівання гнізд. Утримують сильні сім’ї, стежать за наявністю якісних меду і перги.
Заходи боротьби. При виявленні захворювання на пасіку накладають карантин. Усувають причини виникнення хвороби. Загиблих і повзаючих бджіл збирають і знищують. Ранньою весною проводять профілактичну обробку сімей водним розчином ендонуклеази бактеріальної. На одну сім’ю витрачають 40—50 мг розчину, в якому міститься 0,8—1,0 мг препарату. Обприскують бджіл в кінці дня при температурі не нижче +14 °С 6—8 разів через кожні 10 днів.
Весною хворим сім’ям згодовують цукровий сироп з доданням біоміцину (0,5—0,6 л + 200 тис. од). Сироп дають тричі протягом 3 днів підряд або через 3—4 дні.
Карантин з пасіки знімають через рік після ліквідування захворювання.
Аскосфероз (перицистомікоз, перицистоз, вапняковий розплід) — захворювання дорослих трутневих і бджолиних личинок. Збудник Ascosphaera apis (синонім Pericystis apis) — сумчатий гриб з родини аскосферових. Утворює спорові кулі розміром 65—67 мкм, всередині яких формуються овальні склоподібні прозорі спори 2×3 мкм. Потрапляючи в кишечник личинок, вони інтенсивно розвиваються, особливо в умовах пониженої температури. Частіше на аскосфероз захворюють трутневі личинки, які знаходяться на крайніх рамках гнізда.
Хворі і загиблі личинки є джерелом хвороби. На тілі однієї може утворитися до 108 спор. Переносять збудників і дорослі бджоли, заражуючи корм.
Ознаки та перебіг хвороби. У відкритих і запечатаних комірках стільників знаходяться муміфіковані личинки, покриті пухнастим нальотом міцелію. На задньому кінці загиблої личинки плісень має форму сірого ковпачка.
Загиблі личинки висихають, твердіють і перетворюються у білі грудочки, подібні до вапнякових.
Діагноз захворювання встановлюють за клінічними ознаками та лабораторними даними. Для аналізу в ветлабораторію надсилають зразки стільника з розплодом розміром 10X15 см, що має характерні ознаки захворювання.
Профілактика і засоби боротьби. Пасіку розміщують у сухих місцях, утримують лише сильні сім’ї, слабкі об’єднують, гнізда скорочують, утеплюють, дають достатню кількість доброякісного корму. З уражених сімей видаляють хворий розплід. Для лікування застосовують діабендазол у дозі 0,3—0,5 г на 0,3—0,5 кг цукрової пудри. Лікувальною пудрою обпилюють гніздо бджіл 4—б разів протягом 3 днів. Діабендазол застосовують з цукровим сиропом (на сім’ю 600 мл сиропу + 0,5 г препарату). Сиропу згодовують щоденно протягом 10 днів.
Застосовують також антибіотик ністатин у дозі 500 тис. ОД. Його розчиняють у 10 мл спирту і змішують з 20 г меду та 100 г цукрової пудри. Лікувальну пасту дають сім’ям бджіл 4 рази через кожні 7 днів.
Аспергільоз (кам’яний розплід) — захворювання розплоду і дорослих бджіл.
Збудник Aspergillus flavus і Aspergillus niger — плісеневий гриб, який складається з міцелію величиною до 0,7 мм і плодових тіл діаметром 30—40 мкм.
Профілактика та засоби боротьби. На пасіках утримують сильні сім’ї, гнізда добре утеплюють, при необхідності скорочують, розміщують у сухих, захищених від вітру місцях. Не допускають появи у гніздах вологи.
Із гнізд хворих сімей видаляють стільники з ураженим розплодом, сирий вулик замінюють на сухий і чистий, сім’ю скорочують, утеплюють і дають доброякісний корм. При боротьбі з аспергільозом слід пам’ятати, що це захворювання небезпечне для людини і тому слід працювати у вологій марлевій пов’язці, якою захищають рот і ніс.
Меланоз — інфекційне захворювання маток.
Збудник хвороби Melanogella mors apis несправжній дріжджеподібний гриб, що утворює міцелій, який складається із гіф й існує у вигляді окремих дріжджеподібних клітин. Збудник паразитує на рослинах.
Профілактика та засоби боротьби. При штучному осіменінні стежать за чистотою в приміщенні. Особливу увагу звертають на дезинфекцію мікрошприца, яку проводять перед осіменінням кожної матки. Для цього використовують 0,1%-ний розчин йоду в 70-градусному спирті. Мікрошприц промивають в ньому 10 хв, залишки йоду спочатку видаляють промиванням в 1 %-йому розчині бісульфату натрію, а потім — в стерильному фізіологічному розчині.
На пасіці поліпшують умови утримання бджолиних сімей, забезпечують високу якість кормів, які залишають у гніздах на зиму. Неякісні корми замінюють на квітковий мед або цукровий сироп. Замість маток, які припиняють відкладати яйця, підсаджують молодих.
Інвазійні хвороби бджіл.
До найбільш поширених інвазійних хвороб бджіл належать вароатоз, акарапідоз, нозематоз, амебіоз, браульоз, сенотаїніоз, фізоцєфальоз, мелеоз та ін.
Вароатоз досить небезпечне інвазійне захворювання дорослих бджіл, маток, трутнів, личинок, лялечок.
Збудник хвороби кліщ вароа якобсоні зустрічається в багатьох країнах світу, в тому числі в СРСР. Завдає великої шкоди, викликаючи ослаблення і загибель сімей. Паразитує на бджолах, трутнях, матках, личинках і лялечках самка кліща. Тіло її сплюснуте, поперечно-овальної форми, величиною 1,1х1,7 мм, коричневого кольору. Самці білого кольору, мають майже округлу форму, величиною 1,0х0,9 мм, паразитують на розплоді. Після запліднення молодих самок гинуть у комірках стільника. Самки кліщів відкладають по 2—5 яєць: в бджолиному розплоді з 12-ї по 16-ту добу його розвитку, в трутневому — з 14-ї по 18-ту включно. Яйця мають овальну форму, молочно-білий колір і величину 0,6X0,4 мм. Розвиток кліща від яйця до дорослої форми триває 6—9 днів. Тривалість життя самок кліща весняно-літньої генерації становить 2—3 міс, осінньої — 5—8 міс. Кліщ має чотири пари ніг, колючо-сисний ротовий апарат.
Живлячись гемолімфою розплоду, дорослих бджіл, трутнів, маток, кліщ може поширювати такі захворювання, як септицемію, гафніоз, рикетсіоз, вірусний параліч, мішечкуватий розплід, гнильці, мікози.
Ступінь зараження сімей залежно від пори року різна. Весною закліщеність бджіл порівняно з розплодом відносно невелика, восени вона збільшується у декілька разів. Влітку найбільше вражається трутневий розплід, весною і восени — бджолиний.
Залежно від зовнішніх умов самки кліща в порожніх стільниках зберігають життєздатність 7—8 днів, на трупах бджіл—10 і більше, у відкритому розплоді—15, запечатаному — 30 днів і більше.
Ознаки та перебіг хвороби. Хворі сім’ї слабнуть, хвилюються, шумлять, спостерігається відхід дорослих бджіл. При відсутності відповідної допомоги — гинуть. При огляді бджіл хворої сім’ї кліщів можна спостерігати неозброєним оком на грудях, в місцях з’єднання члеників, на черевці. Якщо сім’я сильно уражена, то на дно вулика осипаються загиблі кліщі.
Поширення хвороби. Кліщ вароа поширюється від хворих сімей до здорових через блукаючих бджіл, бджіл-злодійок, рої, при кочівлях, купівлі нових сімей, пакетів бджіл, відводків.
Профілактика та засоби боротьби. На пасіках слід утримувати сильні сім’ї, суворо виконувати обов’язкові правила по догляду за ними. Незадовільні умови утримання бджіл сприяють швидкому поширенню вароатозу, його розвитку і загибелі сімей.
Добрі результати дає підгодівля бджіл весною та восени цукровою пастою з квітковим пилком, яку виготовляє Гадяцький воско-вощинний завод за технологією Української дослідної станції бджільництва. Крім білкового корму, в сім’ях бджіл постійно повинні бути достатня кількість меду, запасні стільники, а на пасіці — чисті продезинфіковані і відремонтовані вулики. Пасічний точок захищають від вітрів, вулики розміщують у добре освітлених сонцем місцях, на підставках або кілочках висотою 0,4—0,5 м від землі.
На пасіці запобігають крадіжкам, зльотам, нальотам, блуканню бджіл. Для цього вулики фарбують у жовтий, синій, білий кольори і встановлюють так, щоб відстань між ними становила 3—3,5 м, а між рядами — 5—10. Не допускають зльотів роїв, для чого своєчасно здійснюють протиройові заходи.
Важливе значення у боротьбі з вароатозом мають такі зоотехнічні заходи, як відбір всього розплоду весною і восени перед акарицидною й термічною обробками; регулярне вирізування трутневого розплоду (будівельна рамка, «вікна» в стільниках тощо); формування безрозплідних відводків у травні — червні після попередньої обробки бджіл в термокамері або акарицидами; застосування рамки-ловушки (всередину гнізда безрозплідного відводка ставлять один стільник з молодими личинками, самки переходять у комірки з личинками. Після запечатування розплоду стільники видаляють з гнізда і знищують).
При обробці хворих бджіл застосовують один з рекомендованих препаратів: фенотіазин, вароатин, фольбекс, фольбекс ВА, тимол, тимолвмісні рослини, мурашину, щавелеву кислоти, варобраулін, КАС-81 тощо, суворо дотримуючи настанов щодо їх застосування та заходів безпеки.
Нозематоз (заразний пронос) — захворювання дорослих бджіл і маток, що супроводжується розладом їх кишечника. Спостерігається у зимово-весняний період.
Збудник хвороби Nosema apis Z.— одноклітинний паразит епітеліальних клітин слизової оболонки середньої кишки бджоли.
У зовнішньому середовищі зберігається у вигляді спор, які мають овальну форму, довжиною 5—6 і шириною 2,2—З мкм (рис. 23). Спори збудника зберігаються у трупах бджіл до 4 років, в меду і стільниках — до року. Гинуть при підігріванні меду до 60° протягом 50—60 хв. Пара формаліну при концентрації 50 г на 1 м3 об’єму при температурі 55°С вбиває спори ноземи протягом 15 хв, 2%-ний розчин лугу — протягом 15, 20%-ний розчин фенолу — 10 хв.
Внаслідок розмноження ноземи в епітеліальних клітинах середньої кишки останні втрачають свої функції і виторгуються від стінок кишечника. Спори, що утворюються в кишці, з виділеннями виносяться назовні, спричиняючи поширення інфекції.
Перебіг хвороби. Хворі бджоли мають роздуті черевця, кволі, ледве рухаються, знесилені падають і гинуть на дні вулика. Захворювання супроводжується проносом. Тому спостерігається забруднення фекаліями стільників, передніх стінок вулика, прилітних та стельових дощечок.
Нозематоз виникає внаслідок тривалої зимівлі, надмірної вологості в зимівнику, наявності в зимових кормах паді. Джерелом інфекції є уражені й загиблі бджоли, матки, їхні фекалії. Здорові особини уражуються через корм і при очищенні стільників від фекалій.
Поширюють хворобу різні комахи, що живуть у вулику, бджоли-злодійки й блукаючі.
Діагноз ставлять за клінічними ознаками та мікроскопічним дослідженням трупів бджіл, фекалій з рамок, стільників, стінок вулика. Для Дослідження у ветеринарну лабораторію надсилають від хворих сімей 50 загиблих бджіл та фекалій.
Заходи боротьби. При сильному ураженні бджіл нозематозом пасіку оголошують неблагополучною, проводять лікування бджолиних сімей і дезинфекцію.
Вулики звільняють від бруду, проносних плям й обробляють гарячим 2%-ним розчином лугу чи кальцинованої соди.
Дрібний інвентар попередньо очищають, а потім годину кип’ятять у 1%-ному розчині кальцинованої соди. Стільники, придатні для використання в гніздах, дезинфікують 4%-ним розчином формальдегіду протягом 4 год або парою 8%-ної оцтової кислоти з розрахунку 200 мл на 12-рамковий вулик протягом трьох діб при температурі не нижче 15 °С. Старі стільники перетоплюють на віск. Рамки з розплодом також ретельно очищають від проносних плям.
При лікуванні хворі сім’ї насамперед пересаджують у продезинфіковані вулики на чисті стільники, гнізда скорочують, утеплюють, дають достатню кількість доброякісного корму. З препаратів застосовують фумагілін. Вміст флакона (20 г) розчиняють у 50 мл теплої води, додають до 25 л цукрового сиропу, добре перемішують. Сироп згодовують щоденно по 0,25 або 0,5 л на хвору сім’ю через 4—5 днів протягом 2—3 тижнів або 100—150 мл сиропу на вуличку бджіл тричі через 5—7 днів.
Акарапідоз (акароз) — інвазійне захворювання дорослих бджіл. Збудник кліщ Acarapis Woodi паразитує у передній парі грудних трахей бджіл.
Перебіг хвороби. У хворих бджіл розчепірені крила. Вони не можуть літати, вилазять з вулика, повзають по землі і гинуть. Загиблих бджіл відправляють у ветеринарну лабораторію для дослідження. На неблагополучні щодо акарозу пасіки накладають карантин, після чого проводять лікувально-профілактичну обробку сімей лікувальними препаратами (фольбексом, фольбексом ВА) відповідно до діючих настанов.
Браульоз (вошивість бджіл) — захворювання дорослих бджіл, трутнів і маток. Збудник хвороби — бджолина воша Braula coeca Nitrsch.
Безкрила комаха завдовжки 1,3, завширшки 1 мм, червоно-бурого кольору, з трьома парами ніг. Живиться медом, пергою, а також бджолиним молочком, яке бере від бджіл, подразнюючи їм ротову частину. Яйця відкладає на кришечках стільників із запечатаним медом. Личинки браул роблять білі ниткоподібні ходи під цими кришечками. Дорослі особини непокоять бджіл і маток, можуть викликати їх виснаження та загибель.
Заходи боротьби. У браульозних сім’ях зрізають воскові кришечки медових стільників, де з’явилися ходи личинок. Хворі сім’ї обкурюють димом фенотіазину в дозі 1,5 г на сім’ю протягом трьох днів підряд, через 10 днів курс обробки повторюють до повного оздоровлення.
Сенотаїніоз (міаз бджіл) реєструють у південних областях України в червні — вересні.
Збудник хвороби — личинки мухи Senotainia tricuspis. Мухи сіро-попелястого кольору, довжиною 6—9 мм, з поздовжньою білою полоскою на голові. Нападають на льотних бджіл з дахів вулика, де збираються в теплу погоду. Відкладають на їхньому тілі личинки, які проникають у грудну порожнину бджіл. Уражені особини слабнуть, втрачають здатність літати, лазять біля вулика і гинуть.
Заходи боротьби. Мух знищують обробкою дахів вуликів сумішшю 1%-ного крохмального клейстеру і 0,5%-ного хлорофосу. Обробку повторюють через 5— 7 днів.
На невеликих пасіках на дахах вуликів розставляють білі тарілки з водою, в якій мухи сенотаїнії топляться. При масовому нападі мух пасіки перевозять на інший медозбір.
Мелеоз — захворювання, яке викликають личинки жуків строкатої і звичайної майок. Супроводжується загибеллю значної кількості бджіл.
Заходи боротьби. Напровесні знищують жуків майок у місцях їх гніздування.
Лікування хворих мелеозом бджолиних сімей проводять обкурюванням тютюновим димом або фенотіазином. У димар закладають 50 г тютюну й увечері протягом 3—5 хв обробляють сім’ї. На дно вулика попередньо кладуть лист паперу. Опалих личинок збирають і разом з папером знищують.
Фізоцефальоз — хвороба, внаслідок якої бджолині сім’ї ослаблюються.
Збудник — личинка мухи роду Physocephala.
Засоби боротьби. На пасіці підтримують чистоту і порядок, сміття, трупи бджіл знищують. Радикальних засобів знищення мух-круглоголовок ще не розроблено.
Амебіоз — захворювання дорослих бджіл, яке супроводжується ураженням мальпігієвих судин.
Збудник хвороби — амеба Malpighamoeba mellificae Prell. Амебіоз може виникати як вторинна інвазія при нозематозі.
При подвійній інвазії (нозематозі та амебіозі) бджоли швидко слабнуть і гинуть. Заходи боротьби такі ж, як і при нозематозі.