Стільники для вирощування розплоду мають товщину 24—25 мм. Між ними бджоли залишають простір — вуличку шириною 12—13 мм. Медові стільники в середньому бувають товщиною 30—32 мм, іноді —до 40—45, простір між ними — 5 мм.
Кожний стільник складається із загального середостіння і розміщених горизонтально рядами по обидва його боки шестигранних комірок. Дно кожної комірки утворене трьома ромбами однакової товщини, нахилених таким чином, що утворюється призма, яка поглиблює комірку. Вісь комірки спрямована дещо навскоси і вгору по відношенню до площини середостіння.
Бджоли відбудовують на стільниках комірки різних типів — бджолині, трутневі, перехідні, мисочки, маточники. Діаметр бджолиної комірки 5,42 мм, глибина 11 — 12. В них виводиться бджолиний розплід, сюди складають мед і пергу.
У трутневих комірках бджоли виводять трутнів і складають мед. Середній діаметр трутневої комірки 6,50 мм.
Перехідні комірки мають неправильну форму, знаходяться біля дерев’яних брусків і в місцях, де бджолині комірки переходять у трутневі.
Щойно відбудовані стільники світло-жовті, з роками вони темніють, набуваючи темно-коричневого кольору. Це відбувається внаслідок того, що в комірках залишаються кокони після виходу молодих бджіл. З часом об’єм комірок за рахунок залишених коконів зменшується, бджоли в Них виводяться меншого розміру. Тому пасічник повинен своєчасно замінювати старі стільники на щойно відбудовані.
Весною і влітку в сім’ї спостерігаються всі стадії розвитку бджоли —яйця, личинки (відкритий розплід), дорослі личинки, запечатані восковими кришечками (печатний розплід). Для розплоду бджоли вибирають місця з найкращими умовами. Щойно принесений мед вони розміщують у нижній частині стільника. У міру переробки і дозрівання переносять його у верхню частину, де в зрілому стані запечатують восковими кришечками.
У середньоруських, українських степових і карпатських бджіл між медом і кришечкою є повітряний прошарок, тому кришечки мають білий колір. У сірих гірських кавказьких і помісних бджіл такого прошарку немає, кришечки прилягають безпосередньо до меду, тому печатка темна, «мокра».
Для підтримання оптимального режиму температури та вологості бджоли розміщують розплід посередині гнізда. Якщо між розплодом поставити стільник, то бджоли його швидко підготують, і матка почне інтенсивно відкладати в нього яйця. Таким чином, розрив у гнізді ліквідується, відновиться температурний режим. Пасічники використовують цю особливість, підставляючи нові стільники між стільниками, уже зайнятими розплодом для посилення відкладання яєць і вирощування нового покоління бджіл.
Гніздо бджоли утворюють із стільників. Для їх будівництва вони використовують віск, що виділяється спеціалізованими клітинами, розміщеними в черевці під восковими дзеркальцями. Рідкий віск пропотіває через пори назовні, на дзеркальце. Взаємодіючи з повітрям, він твердіє і набуває вигляду білих воскових лусочок, які бджола знімає й застосовує для будівництва стільників.
У новонародженої бджоли восковидільні клітини недорозвинені. Перші три дні вони збільшуються, досягаючи найінтенсивнішого розвитку на 12—18-й день, після чого починають зменшуватись. Віск виділяють молоді бджоли, які доглядають розплід. У бджіл, які займаються льотною роботою, восковидільні залози не функціонують.
Виділення воску і будівництво стільників бджолами залежать від надходження у вулик нектару та пилку, оскільки для утворення воску бджоли витрачають значну кількість корму. Чим більше його надходить і чим триваліший й сильніший медозбір, тим бджолина сім’я більше виділяє воску на будівництво стільників. Ця своєрідна залежність допомагає бджолиній сім’ї економно витрачати медові запаси.
Бджолині сім’ї мають великі потенційні можливості щодо продукування воску (до 7—8 кг на сім’ю). Виділяти віск і будувати стільники сім’ї з нормальним станом при наявності медозбору можуть лише в таких випадках:
якщо бджоли залишилися без гнізда. Тоді вся сім’я працює на його відновленні. Інші роботи або зовсім припиняються, або різко зменшуються;
якщо гніздо стає тісним (наприклад, весною, коли збільшується кількість особин і всі вони не можуть розміститись на наявних стільниках). Будівництво стільників можливе лише в тому випадку, якщо у вулику є вільне для цього місце;
якщо гніздо частково зруйноване або порушена його цілісність. Наприклад, при кочівлі обірветься стільник й порушиться компактність гнізда. В такому випадку бджоли на місці обірваного стільника будують новий.
Таким чином, здатність до виділення воску і будівництва стільників проявляється в сім’ї лише при необхідності відновлення або розширення гнізда. При цьому швидкість будівництва залежить від місця пошкодження гнізда або порушення його цілісності. Найшвидше бджоли відбудовують стільники біля розплоду. Проте при стимулюванні інтенсивного будівництва стільників шляхом розширення гнізда або вивільнення місця для вощини слід пам’ятати, що це не повинно впливати на температуру і вологість в гнізді, а також різко порушувати його компактність.
Воскові утворення медоносних бджіл здавна привертали увагу дослідників. Спочатку вважали, що розміри комірок абсолютно однакові і їх можна використати як еталони міри. Але потім було виявлено, що вони різні й залежать від породи бджіл, географічного місця їх розселення та інших факторів.
За даними М.М.Глушкова (1964), розмір бджолиної комірки змінюється відповідно до географічних районів. У Сибіру діаметр бджолиної комірки становить 5,55 мм, трутневої — 6,63, у центральних областях європейської частини СРСР — відповідно 5,43 і 6,99 мм, у південних областях — 5,25 і 6,93 мм.
Бджолині комірки українських бджіл мають внутрішній діаметр 5,46 мм, башкирських — 5,58 (Шекшуєв О. Я., 1967), вірменських жовтих бджіл мегринської популяції — 5,56—5,66 мм (Кугерян С. М., 1968).
Досліди Української станції бджільництва ім. П. І. Прокоповича показали, що карпатські бджоли в умовах лісостепової зони України відбудовують найбільші за діаметром бджолині комірки (табл. 1). До них наближені за розмірами комірки країнських бджіл. Найменші комірки відбудовують особини української степової породи. Помісні бджоли першого покоління, одержані від схрещування сірих гірських кавказьких (матки) з українськими степовими (трутні), відбудовують комірки, які за діаметром займають проміжне місце між схрещуваними породами.
Таблиця 1.
Розміри комірок природних стільників, відбудованих бджолами різних порід
та їхніми помісями, мм
| Породи бджіл та їхні помісі | Бджолині комірки | Трутневі комірки |
| Українська степова | 5,32 | 6,59 |
| Карпатська | 5,45 | 6,59 |
| Країнська | 5,44 | 6,71 |
| Сіра гірська кавказька | 5,42 | 6,64 |
| Помісі першого покоління (сіра гірська кавказька X українська степова) | 5,37 | 6,51 |
Найбільші за розміром внутрішнього діаметра трутневі комірки відбудовують країнські бджоли, найменші — помісні. В українських степових та карпатських бджіл діаметр трутневих комірок однаковий.
До природних воскових будівель медоносних бджіл належать також маточники. Бджоли різних порід будують маточники, не однакові за об’ємом (табл. 2). У лісостеповій зоні між різними породами бджіл існує достовірна різниця в об’ємі маточників, однак лише помісні перевершують за цим показником українських степових.
Таблиця 2.
Об’єм маточників різних порід бджіл та їхніх помісей, см3
| Породи бджіл та їхні помісі | Зони УРСР | |
| лісостепова | степова | |
| Українська степова | 1,18 | 1,20 |
| Карпатська | 1,03 | — |
| Країнська | 1,00 | — |
| Сіра гірська кавказька | 0,94 | 1,02 |
| Італійська | — | 1,24 |
| Помісі першого покоління (сіра гірська кавказька X українська степова) | 1,28 | — |
У степовій зоні італійські бджоли за об’ємом маточників недостовірно перевершують українських степових, а сірі гірські кавказькі поступаються перед ними.
Режим тепла та вологості в гнізді. Влітку при відсутності розплоду температура в гнізді може коливатися від 13 до 28 °С. В теплі дні вона підвищується до 35 °С, в холодні знижується до 10—13. З появою розплоду бджоли підтримують в гнізді температуру 34—35 °С.
Тепло в гнізді підтримується за рахунок розпаду в організмі бджоли поживних речовин і виділення в результаті цього тепла. В сильній сім’ї до 25 % тепла виділяє печатний розплід, в якому активно відбуваються життєві процеси.
Розплід дуже чутливий до коливань температури. Відомо, що зниження температури до 30 °С затримує розвиток розплоду на 2—3 дні. В результаті бджоли виводяться з більш коротким хоботком й недорозвиненими крилами. Негативно діє на розплід і підвищена температура. Наприклад, при 36—37 °С гине 20—25 % личинок та лялечок.
Здатність підтримувати оптимальну температуру на постійному рівні — важлива біологічна особливість бджолиної сім’ї. Забезпечується це комплексом рефлекторних дій бджіл. Наприклад, при пониженні зовнішньої температури вони ущільнюються на стільниках. При цьому в організмі (5джоли підвищується обмін речовин й утворення тепла. Це дає змогу їм сконцентрувати теплоутворення на площі стільників, де вирощується розплід.
При підвищенні температури понад норму (35 °С) бджоли переходять на порожні стільники, чим зменшують теплоутворення на стільниках з розплодом. Якщо розосередження не сприяє зниженню температури, вони починають вентилювати гніздо. Для цього розміщуються біля льотка, повернувшись до нього головками і частими помахами крил виганяють повітря з вулика. Якщо це не допомагає, то значна частина бджіл покидає вулик і «прививається» біля льотка у вигляді «бороди». Одночасно з вентилюванням такий захід допомагає знизити температуру у вулику до необхідного рівня.
У гнізді з розплодом бджоли підтримують вологість повітря на рівні 65—85 %. Для цього в суху жарку погоду особини розміщують щойно зібраний нектар біля комірок з розплодом: з нього легко випаровується вода. При відсутності медозбору вони приносять у вулик воду, змішують її з медом і розкладають в комірки біля розплоду.
В сильну спеку бджоли розміщують крапельки води на кришечках печатного розплоду, а також підвішують їх до верхніх стінок комірок з розплодом.
Підвищена вологість спостерігається у вулику під час медозбору. Для видалення лишку вологи велика кількість бджіл посилено вентилює гніздо крилами, витрачаючи при цьому багато енергії. Тому пасічник повинен стежити за поведінкою бджіл біля льотка і при посиленому вентилюванні гнізда надати допомогу сім’ї, створивши додаткову вентиляцію вулика шляхом збільшення отвору льотків, затінення вуликів, піднімання на клинці дахів або корпусів вулика.