За редакцією А.І.Черкасової. Видавництво «Урожай», 1989

Планування й облік у бджільництві

Як і всі галузі сільського господарства, громадське бджільництво розвивається на основі внутрішньогосподарських і державних планів. Планування полягає у розробці планів, доведенні їх до підрозділів і безпосередніх виконавців, організації контролю і забезпечення виконання доведених завдань. При розробці планів враховують конкретні умови, досягнутий рівень за ряд попередніх років, результати роботи передовиків й рекомендації науково-дослідних установ.

Планування починають безпосередньо в господарствах. В бджільництві розробляють перспективні (на 5 років і більше) й поточні (на 1 рік) плани. На великих пасічницьких підприємствах складають також оперативні плани (поточні на виконання окремих видів робіт).

Учебник пчеловода

Учебник пчеловода

Перспективне планування в бджільництві проводять здебільшого на п'ятирічку. В планах передбачають довгострокові завдання, які визначають основні напрями розвитку галузі й шляхи їх реалізації. Господарства, залежно від спеціалізації, при складанні перспективних планів визначають медовий запас місцевості і, виходячи з цих даних, планують перевезення бджіл на медозбір (при медово-товарному напрямі) або доведення кількості бджолиних сімей до оптимального показника (при запалювальному напрямі). Враховуючи результати, одержані за минулі 5 років, планують виробництво продукції по роках, передбачають обов'язкове збільшення його обсягів за п'ятирічку на 10—20%. В плані обов'язково передбачають поліпшений кормової бази. При необхідності збільшення кількості бджолиних сімей вказують джерела, за рахунок яких це буде зроблено, а також витрати на придбання вуликів, інвентаря та будівництво необхідних споруд.

В перспективний план включають дані по обсягу реалізації продукції, суми грошових надходжень й чистого прибутку.

Поточне планування здійснюють на основі перспективного з урахуванням основних його показників. У річному виробничо-фінансовому плані господарства вказують такі показники розвитку бджільництва: кількість бджолиних сімей і їхній рух; обсяг виробництва продукції; реалізацію продукції; затрати праці; грошово-матеріальні затрати на виробництво; одержання й розподіл чистого прибутку; будівництво і капітальний ремонт основних засобів.

Залежно від виконання перспективного плану показники виробничо-фінансового плану можуть бути збільшені, щоб забезпечити надійне виконання п'ятирічного. При цьому розробляють заходи щодо забезпечення виконання скоригованого плану.

Крім річного виробничо-фінансового плану, в господарствах складають річні виробничі завдання бджолофермам та окремим пасікам.

Пасіки як самостійні виробничі одиниці є госпрозрахунковими підрозділами, які діють за принципом самоокупності.

Основна мета господарського розрахунку — підвищити заінтересованість всіх працівників у збільшенні виробництва меду, воску та іншої продукції бджільництва.

Річне виробниче госпрозрахункове завдання пасіці є детальним планом роботи пасічника протягом року. В ньому обов'язково повинні бути такі розділи: «Виробництво продукції», «Затрати й оплата праці», «Прямі матеріальні витрати, кочівля пасіки, розцінки за продукцію, матеріальне заохочення».

У розділі «Виробництво продукції» планується рух бджолиних сімей протягом року, виробництво валового й товарного меду, валового й топленого воску, одержання іншої продукції; передбачається відбудова стільників (не менше 5 на бджолосім'ю), виведення і закупівля маток.

Фонд оплати праці основних працівників, а також залучених на особливо трудомісткі роботи (перевезення пасік, відкачування меду) входить в розділ «Затрати і оплата праці». Допоміжних працівників планується залучати до виконання робіт на пасіці з розрахунку 2 люд.-год на бджолину сім'ю.

В розділі «Кочівля пасіки» намічають маршрути перевезень пасік на медозбір і запилення ентомофільних сільськогосподарських культур із зазначенням номера поля, його площі, кількості бджолиних сімей, яких вивозитимуть, і строків вивезення.

У кінці госпрозрахункового завдання визначають розцінку за одиницю продукції (по кожному її виду), а також реєструють суму планового фонду матеріального заохочення, яка припадає на пасіку із загальногосподарського фонду матеріального заохочення. Причому зазначають, яку частину фонду буде витрачено протягом року, а яка залишиться для винагороди за кінцеві результати.

У розділі «Прямі матеріальні витрати» розраховують потребу в цукрі для підгодівлі бджіл, в коштах і матеріалах на поточний ремонт основних засобів, їх амортизацію тощо.

Для оцінки стану виробництва на пасіці і контролю за його розвитком слід постійно аналізувати виробничу діяльність. У зв'язку із специфікою бджільництва, його різко вираженою сезонністю повний аналіз можна провести тільки по результатах роботи за рік, а частковий за періодами сезону.

При проведенні аналізу використовується ряд економічних показників, які характеризують ефективність ведення виробництва: процент виконання плану, продуктивність праці, продуктивність бджолиних сімей, забезпеченість стільниками, собівартість продукції, рентабельність виробництва.

Основний економічний показник у бджільництві — це процент виконання народногосподарського плану продажу продукції державі. Важливе значення має порівняння фактичного продажу з показниками минулих років. При запилювальному напрямі пасік цей показник виражається в ефективності запилення, строках підвезення сімей, їхній силі, щільності на масиві запилюваної культури.

Виробництво продукції виражають в процентах, натурі (по кожному виду продукції або в переведенні на умовні одиниці) чи в рублях, коли всю продукцію оцінено за закупівельними цінами.

Важливе значення для аналізу виробничої діяльності господарства має визначення продуктивності праці. Виражається вона одним з двох показників: затратами праці на одиницю продукції або на одну бджолосім'ю чи одним з обернених їм показників: виробництвом продукції або навантаженням на одного працівника. Фактичну продуктивність праці також порівнюють з плановою і продуктивністю за минулі роки.

Важливим показником, що характеризує роботу пасічника, є забезпеченість стільниками пасіки. її визначають на початок і на кінець року як частку від ділення кількості наявних стільників на кількість бджолиних сімей.

Свідченням рівня ефективності виробництва є показник продуктивності бджолиних сімей. Основна складова його — медопродуктивність.

Продуктивність бджолиних сімей визначають діленням кількості одержаної продукції на їх кількість на початок року. При використанні вартісного показника всю продукцію (по видах) оцінюють за державними закупівельними цінами, а ті її види, на які ціни не встановлені, переводять в умовні одиниці й оцінюють за вартістю меду.

Собівартість продукції — це загальна вартість витрат на її виробництво, виражена у грошовій формі.

Рентабельність виробництва один з основних результативних узагальнюючих показників, що характеризує як продуктивність бджолиних сімей, так і різні витрати на виробництво та якість продукції. Визначається цей показник відношенням прибутку до затрат на реалізовану продукцію. Господарство в цілому або його підрозділ одержить прибуток, а звідси буде рентабельним тоді, коли виручка від реалізації продукції буде більшою, ніж витрати на її виробництво. Якщо останні не покриються виручкою від реалізації, то господарство буде збитковим.

Для визначення рівня рентабельності виробництва продукції бджільництва необхідно суму прибутку поділити на величину витрат і помножити на 100 %.

Облік і звітність. Облік — це безперервне, суцільне, документально обгрунтоване і взаємопов'язане відображення господарських операцій в узагальненому грошовому виразі з метою контролю за виконанням виробничо-фінансового плану.

На пасіці завжди повинні бути необхідні документи первинного обліку. Основний з них — «Журнал пасічного обліку». Це сукупність окремих карток відповідно до кількості бджолиних сімей на пасіці. У картці записують дані про матку і продуктивність сім'ї за минулий рік, результати оглядів бджолиної сім'ї протягом року й основні роботи, що були виконані в ній. Відмічають також дані про стан сім'ї, кількість рамок у вулику, в тому числі з розплодом, силу бджолиної сім'ї, кількість меду. Одночасно при виявленні особливостей (захворювання бджіл, відсутність матки, розплоду тощо) роблять спеціальну помітку.

Для того, щоб мати більш повне уявлення про медозбірні умови даної місцевосте знати середні строки цвітіння основних медоносних культур й кількість нектару, який приносять бджоли контрольної сім'ї, Щорічно ведуть щоденник пасіки (див. додаток 2).

Ці записи допомагають пасічнику визначити стан медозбору і спланувати виконання поточних робіт на пасіці. За їх допомогою пасічник, не проводячи огляду бджолиних сімей, може взнати, чи є в природі медозбір, його силу. Дані по контрольному вулику беруть увечері, після закінчення льоту бджіл.

Один раз на рік складають акти весняної та осінньої ревізії пасіки. Акт весняної ревізії після виставлення вуликів із зимівника і обльоту бджіл оформляє спеціально створена комісія господарства за участю зоотехніка. Вона перевіряє стан всіх бджолиних сімей і заносить дані у спеціальну відомість, де вказує номер, силу сім'ї, кількість рамок, в тому числі з розплодом, наявність меду, рік виведення матки. На основі цієї відомості складають акт весняної ревізії пасіки, який надсилають в районне управління сільського господарства.

Акт осінньої ревізії пасіки складають восени, після закінчення медозбору. При огляді оформляють відомість готовності пасіки до зимівлі, в яку записують дані по кожній сім'ї: її номер, кількість рамок та меду, силу, наявність матки й розплоду. Підраховують потребу в цукрі для поповнення кормових запасів на зиму.

На пасіці обов'язково повинен бути зошит (журнал) для реєстрації руху товарно-матеріальних цінностей, які перебувають у підзвіті пасічника. В бухгалтерії господарства щомісячно проводять звірку їх наявності та за рахунок № 19 «Тваринництво» субрахунка «Бджільництво» обліковують витрати й вихід продукції. Дані про роботу пасік за минулий рік включають до річного звіту господарства. В ньому відображають такі показники: рух бджолиних сімей протягом року, валовий вихід продукції (у натуральному і грошовому виразі), витрати на її виробництво, кількість реалізованої продукції, її собівартість й виручку від реалізації.

Облік виходу продукції. Продукцію, яку дають бджоли, поділяють на два види: валову й товарну. Валова — це вся продукція, вироблена на пасіці, а та її частина, що надходить на склад господарства для наступної реалізації, називається товарною. Валовий мед включає товарний мед і зимовий кормовий запас, який залишається в сім'ях та нуклеусах на день осінньої ревізії. Кількість кормового меду визначають за кількістю медових рамок. Вважають, що повномедна рамка розміром 435x300 мм залежно від товщини містить 3,5—4 кг меду, магазинна — 1,5—2, багатокорпусна — 2,5—3 кг. Для більш правильного визначення маси кормового меду проводять контрольне зважування окремих рамок. При цьому слід пам'ятати, що пуста гніздова рамка важить близько 0,5 кг.

Кормовий мед оприбутковують за актом осінньої ревізії, а товарний — при відкачуванні.

У більшості господарств частину кормового меду після медозбору замінюють цукром. Згодований восени цукор у валовий вихід меду не включають.

Валова продукція воску включає віск, виділений бджолами для відбудови стільників і запечатування меду в стільниках.

Валовий віск визначають за формулою Титова:

                       (Р - р) х 0,140 + С - І
               В = ——————————
                                    П

де В — валовий вихід воску з розрахунку на одну бджолосім'ю; Р — загальна кількість стільників (у перерахунку на гніздові) під кінець сезону, після осіннього вибракування; р — загальна кількість стільників (у перерахунку на гніздові) на початок сезону, до весняного вибракування; 0,140 — кількість воску в одному стільнику, кг; С — кількість воску і воскової сировини (у перерахунку на чистий віск), одержаних за сезон, кг; І — кількість вощини, затраченої протягом сезону на будову стільників, кг; П — кількість бджолосімей на початок поточного року.

Для більш повного контролю за наявністю і рухом воску та воскосировини користуються восковим балансом, а протягом року здійснюють такий облік:

при одержанні вощини для пасіки її кількість (кг) пасічник заносить в підзвіт. При забезпеченні бджолиних сімей вощину списують, а відбудовані стільники оприбутковують як валову продукцію бджільництва за плановою собівартістю спеціальним актом, який складає пасічник за участю зоотехніка;
при вибракуванні стільники списують з підзвіту пасічника за встановленою вартістю. Якщо на пасіці одержують інші види воскосировини, то їх передають прямо на склад як валову продукцію за плановою вартістю, без занесення в підзвіт пасічнику;

при переробці на заводі або безпосередньо в господарстві вартість використаної воскосировини повністю переносять на продукти переробки незалежно від їх кількості;

після осінньої ревізії складають восковий баланс пасіки, за яким розраховують вихід товарного воску.

Для розрахунку вважають, що:

один стандартний лист вощини відповідає 70 г воску;

один відбудований стандартний стільник дорівнює 140 г (70 г вощини + 70 г виділено бджолами);

одна багатокорпусна рамка з вощиною відповідає 55 г; один багатокорпусний стільник—110 г (55 г вощини + 55 г виділено бджолами);

одна магазинна рамка з вощиною — 35 г та один відбудований магазинний стільник — 70 г воску (35 г вощини+ 35 г виділено бджолами).

Інші продукти бджільництва, які одержують на пасіці, йдуть повністю на реалізацію, товарний їх вихід дорівнює валовому. Обліковують їх при здачі на склад або реалізації.

Облік виробничих витрат і калькуляція собівартості продукції. Собівартість продукції бджільництва характеризує продуктивність праці, а також кінцеві результати роботи господарства. її визначають за даними бухгалтерської звітності. Витрати на бджільництво складаються з прямих і накладних.

До прямих належать:

основна й додаткова оплата праці з нарахуваннями на неї, виплачена пасічникам, тимчасовим працівникам і нічним черговим;

вартість кормів, залишених бджолами на зимівлю з осені, причому 40 % цієї суми відраховують на собівартість минулого року (вони згодовані до його кінця), а 60%—на собівартість поточного року (витрачають з нового року до початку медозбору);

вартість цукру, який використано для підгодівлі бджіл у поточному році;

амортизаційні відрахування на пасічне обладнання й будівлі, які використовують для потреб бджільництва;

витрати на поточний ремонт вуликів, пасічних будівель та обладнання;

вартість різних матеріалів, вощини, малоцінного пасічного інвентаря, дезинфікуючих засобів і ветеринарних препаратів, витрачених для потреб бджільництва протягом року;

витрати на перевезення бджіл й утримання транспорту, закріпленого за пасікою;

витрати на опалення, електро- і водопостачання;

витрати на вирощування спеціальних медоносних рослин;

інші витрати, пов'язані з виробництвом продукції бджільництва;

вартість загиблих і невідновлених бджолиних сімей.

Накладні (розподілювані) витрати складаються із загальновиробничих і загальногосподарських. До перших належать: оплата праці зоотехніків і ветлікарів (крім головних), витрати на амортизацію, поточний ремонт та утримання приміщень, автотранспорту загальновиробничого призначення. Загальногосподарські — це витрати на оплату праці адміністративно-управлінського апарату, на підготовку кадрів, утримання легкового транспорту, що обслуговує господарство в цілому, амортизацію і поточний ремонт будівель та споруд загальногосподарського значення, канцелярські. їх розподіляють між усіма галузями господарства пропорційно до суми прямої оплати праці, амортизації й поточного ремонту основних засобів. Переважна частина (70—80 %) витрат припадає на корми й оплату праці.

Для визначення собівартості продукції бджільництва кожний її вид попередньо переводять в умовні одиниці. За відповідними коефіцієнтами такою одиницею вважають 1 кг умовного меду:

1 кг меду — 1 кг ум. меду

1 кг воску — 2,5 кг

1 нова сім'я (пакет) — 8 кг

1 кг пилку — 6,5 кг

1 плідна матка — 2 кг

1 кг прополісу — 12 кг

1 кг маточного молочка — 440 кг.

Замість коефіцієнтів можна користуватись вартісними показниками — державними закупівельними цінами; а до тих продуктів, на які ціни не встановлені, застосовувати коефіцієнти й оцінювати за закупівельною ціною меду.

Із загальних витрат виключають ті, які відносять на собівартість запилюваних культур (включаючи й орендну плату за запилення в інших господарствах). Всі грошові витрати розподіляють на одержану продукцію, виражену в умовних одиницях (якщо застосовують коефіцієнти), або множать на питому вагу вартості продукції в загальній сумі вартості (щоб визначити суму витрат на даний вид продукції). Результат ділять на кількість продукції й одержують собівартість її одиниці. При застосуванні коефіцієнтів спочатку визначають собівартість 1 ц меду, а потім, помноживши її на відповідний коефіцієнт, одержують собівартість інших видів продукції бджільництва.

Ви дивились сторінку - Планування й облік у бджільництві

Наступна сторінка      - Додатки

Попередня сторінка   - Оплата праці

Повернутися до початку сторінки Планування й облік у бджільництві