Перейти к содержимому
Бджільництво. Кормова база бджільництва зон України та типи медозборів

Бджільництво. Кормова база бджільництва зон України та типи медозборів

  • автор:

В СРСР нараховують понад 1000 видів медоносів, але практичне значення в бджільництві має не більше 200. Медоносних рослин, що мають виробниче значення, нараховують лише 40—50 видів.

Медоноси поділяють на дикі, які входять до складу природних рослинних угруповань, і культурні, які розводять та обробляють. З точки зору більшої чи меншої нектаропродуктивності медоноси відносять до основних, що дають бджолам основний медозбір, і другорядних, які забезпечують їх підтримуючим невеликим медозбором.

До основних культурних медоносів належать соняшник, гречка, насінники еспарцету, люцерни, конюшини, буркун білий і жовтий, гірчиця, ріпак, коріандр та ін., до основних диких медоносів — липа, різні види верб і кленів, акація біла, крушина, іван-чай, верес тощо. Добрими медоносами, що висівають спеціально для бджіл, є фацелія, огіркова трава, меліса, синяк, змієголовник і т, д.

За періодом цвітіння медоносні рослини поділяють на чотири групи: ранньовесняні, весняні, літні, осінні. Ранньовесняні не дають товарного меду, але стимулюють відкладання яєць маткою, забезпечують кормом бджіл і розплід (різні види верб, клени). Весняні медоноси сприяють нарощуванню сили сімей бджіл до головного медозбору (плодові дерева, жовта акація, медунка, глід). Літні медоноси створюють основний медозбір для бджіл (акація біла, еспарцет, гречка, іван-чай, соняшник, буркуни). Осінній медозбір у більшості випадків буває підтримуючим, але в сприятливі роки дає товарний мед (верес, чистець однорічний, цикорій, пожнивні посіви гречки, фацелії).

За місцем поширення рослини, яких відвідують бджоли, поділяють на медоноси лісових угідь, парків і захисних лісосмуг; медоноси, що вирощують в польових та кормових сівозмінах; медоноси садів та ягідних плантацій; медоноси овочевих ділянок та баштанів; медоноси, які спеціально висівають для бджіл.

Періоди розвитку різних медоносів неоднакові.

Залежно від того, як захищені нектарники в квітках і які вони за будовою, В.М.Фоміних (1936) запропонував таку класифікацію нектароносних рослин (рис. 6): — безнектарникові, які не мають відокремлених органів виділення нектару (липа, вишня, черешня); — нектарникові, що мають залози, які виділяють нектар. Рослини цієї групи можуть бути відкритонектарникові — з відкритими квітками і нектарниками, розміщеними на квітколожі (гречка, гірчиця); — напівприхованонектарникові — нектарники їх знаходяться у глибині більш видовжених віночків (фацелія, огіркова трава), — прихованонектарникові — нектарники знаходяться в глибині дуже видовженого віночка (синяк, медунка); — дуже прихованонектарникові — нектарники знаходяться у глибині довгої і вузької трубочки віночка. На відміну від інших нектар в таких рослинах малодоступний для більшості комах;

— рослини з позаквітковими нектарниками. Вони виділяють порівняно мало нектару (вика посівна) й істотного значення як джерело корму для бджіл не мають.

Рис. 6. Розміщення нектарників у найважливіших медоносів:

Н — нектарник: а — безнектарникові; б — відкритонектарникові; в — напівприхованонектарникові; г — прихованонектарникові; д — сильноприхованонектарникові

Медозбірні умови України характеризуються різноманітним видовим складом медоносних рослин і нерівномірним їх розподілом на території. Пасічники повинні бути добре обізнаними й надалі систематично вивчати ці умови, необхідні для визначення виробничих завдань пасіці, складання плану кочівель, розміщення пасіки в найбільш вигідному для медозбору місці, а також для подальшого поліпшення кормової бази.

Умови для утримання бджіл на території республіки різноманітні. Основні медозбори в різних зонах забезпечуються з різних угідь: в степовій — з соняшника, лісостеповій — гречки, поліській — природних і сільськогосподарських угідь, в Карпатах — з природних угідь.

Величину медозбору визначають за допомогою контрольного вулика по кількості нектару і пилку, яку приносять бджоли у вулик за день або сезон. Розрізняють медозбір підтримуючий, коли весь нектар витрачається на корм дорослих бджіл та розплоду, і продуктивний, коли у вуликах нагромаджується мед і його можна забрати з гнізда без шкоди для бджіл. За сезон може бути декілька продуктивних медозборів.

Розрізняють медозбір весняний (ранній), літній (основний) та осінній (пізній).

Кормову базу бджільництва створюють нектароносні дерева і кущі лісів, трав’янисті рослини, які ростуть на луках, пасовищах, непридатних землях, а також сільськогосподарські ентомофільні культури. В степовій, лісостеповій зонах, а також у деяких областях Полісся України вони становлять основу кормової бази. Тільки в Житомирській, Закарпатській, Івано-Франківській, Волинській та Львівській областях основні медозбори одержують з природних угідь.

Із сільськогосподарських рослин за медоносною цінністю виділяють гречку, соняшник, коріандр, еспарцет, люцерну, конюшину, ріпак та ін. Проте в різних зонах республіки питома вага рослин неоднакова. Так, в степовій зоні республіки основними медоносами є соняшник, насінники багаторічних трав і коріандр; лісостеповій та поліській — гречка й насінники багаторічних трав; Карпатах — ріпак озимий, конюшина червона.

Плодово-ягідні насадження в республіці займають порівняно невелику площу (565 тис. гектарів) і, як правило, у всіх зонах дають тільки підтримуючий медозбір.

Медоносна флора лісових угідь Української PCP — деревні, кущові і трав’янисті рослини. Із деревних медоносів поширені липа, акація біла, клени, верби, ільмові, плодові. Проте участь їх у формуванні деревостою в степовій та лісостеповій зонах незначна. Деревна флора в більшості випадків цінна як джерело пилку. В степовій зоні лише акація біла є однією з утворюючих деревостій порід (займає 13,6 % загальної площі лісів і дає товарний медозбір). В лісостеповій зоні акацієві та липові насадження можуть давати товарний медозбір.

Найбільші площі акацієвих насаджень знаходяться в Цюрупинському районі Херсонської області (степова зона) і Канівському районі Черкаської області (лісостепова).

У лісах поліської зони головна роль у медоносному відношенні належить кущово-трав’янистій флорі, розподіл якої по території нерівномірний, що зумовлено особливостями лісової типології і віковим складом лісу. Із старінням лісу зменшується повнота деревостою і цим створюються хороші умови для росту підліску та трав’яного покриву.

Цінними медоносами є клен татарський, крушина ламка, малина, чорниці, верес, різнотрав’я тощо. Ці медоноси забезпечують також основний медозбір.

У Карпатах найбільше медоносів знаходиться на вирубках, прогалинах, пустирищах та інших масивах, не зайнятих лісом. Основні медоноси тут — малина, іван-чай, чорниці, крушина тощо.

Луки, пасовища, заплави річок, не придатні для сільськогосподарського використання землі, займають великі площі, проте високої медоносної цінності для бджільництва вони не мають. Нектаропродуктивність 1 га лук становить залежно від зони 5—12 кг цукру в нектарі, пасовищ — З—7 кг. Медоносна флора цих угідь багата і різноманітна, нектарозапас досить високий. Але внаслідок того, що сінокіс на луках збігається з масовим цвітінням лучної рослинності, а на пасовищах випасають худобу, бджоли можуть використовувати лише незначну частину нектару на початку літа. І тільки на землях, непридатних для сіножатей і випасання тварин, забезпечується медозбір протягом літа. Отже, луки, пасовища та інші непридатні для сільського господарства землі дають у всіх зонах республіки тільки підтримуючий медозбір. Проте останній з лук на Поліссі і в Карпатах збігається з крушино-малиновим. Розміщені поряд з луками малина, крушина і конюшина біла сприяють значному збільшенню медозбору. В таких місцях пасічники часто одержують товарний мед. Із пасовищ найбільше значення для бджільництва мають довгорічні культурні, на яких насівають кормові бобові культури, і зрошувані.

Виходячи з цього, для зон республіки встановлено такі типи продуктивних медозборів: у Степу — акацієво-люцерново-соняшниковий, акацієво-коріандрово-соняшниковий; Лісостепу — лісово-гречаний, гречано-соняшниковий; на Поліссі — лісово-гречаний, конюшино-вересовий; Карпатах — ріпаково-лісовий, конюшино-малиново-знітовий.

Вказані типи медозбору не постійні. Вони можуть змінюватися при введенні у сівозміну високонектарної культури, насадженні медоносних дерев й кущів у гаях, парках та ід.

Від типу медозбору залежать особливості догляду за бджолами, заходи щодо поліпшення кормової бази бджільництва.