Більш повноцінними плоди бувають при запиленні квіток однієї рослини пилком іншої (в окремих сортів яблунь і груш та деяких інших порід запліднення можливе лише при запиленні їхніх квіток пилком рослин іншого сорту). При цьому в процесі запліднення яйцеклітини її ядро одержує додаткову речовину із чоловічої статевої тканини. Одержаний в результаті цього новий організм характеризується збагаченою спадковістю, здатністю пристосовуватись до умов середовища, а також підвищеною плодючістю.
У процесі еволюції виник ряд пристосувань, які сприяють перехресному запиленню рослин і перешкоджають їхньому самозапиленню. Так, є група рослин, у яких тичинки і маточки знаходяться в різних квітках. При цьому у дводомних рослин жіночі та чоловічі квітки ростуть на різних рослинах (коноплі, м’ята, тополя, верба), а в однодомних (гарбуз, кавун, огірок, береза, дуб) — на одній. Такі квітки відрізняються одна від одної величиною та формою.
В окремих рослин (гречка) квітки мають різну висоту тичинок в одному і тому ж сорті або виді рослин. Таке явище називається гетеростилією й перешкоджає самозапиленню рослин.
У квітках з маточками й тичинками самозапилення неможливе в зв’язку з неодночасним їх достиганням. Наприклад, для рослин із родин олійних, геранієвих, складноцвітних характерне явище протерандрії, тобто швидшого достигання пиляків порівняно з приймочкою маточки. У яблуні, груші приймочка достигає раніше пиляків (протерогінія) і запилення відбувається ще до того, коли лопнуть власні пиляки.
Є рослини, у яких їхній пилок зовсім не проростає на приймочці маточки або проростає значно повільніше, ніж той, що потрапив на приймочку з іншої квітки.
Пилок переноситься по-різному. В одних рослин за допомогою води (гідрофільні рослини), в інших — птахами (орнітофільні), вітром (анемофільні), комахами (ентомофільні). Запилення за допомогою води переважало в ті геологічні епохи, коли перші квіткові рослини нашої планети росли у воді. До нинішнього часу збереглося декілька видів, що запилюються цим способом. Запилення за допомогою вітру відбувається лише в 20 % всіх перехреснозапилюваних рослин. До групи анемофільних рослин належать жито, кукурудза, береза, дуб, ліщина і багато злакових лучних трав. Деякі з цих рослин добре запилюються комахами. До них належать різні види мух, метеликів, дикі бджолині, жуки, джмелі. Але особливе значення в запиленні ентомофільних культур мають медоносні бджоли.
Встановлено, що з двох квіток високонектарних рослин бджоли збирають в середньому 1 мг нектару. Щоб заповнити медовий зобик і зібрати одне обніжжя, бджола повинна відвідати в середньому 100—120 квіток. Якщо прийняти до уваги, що в двох обніжжях масою 15—20 мг міститься 3—4 млн. пилкових зерен, а на тілі працюючої бджоли нараховується до 50 і навіть 75 тис. зерен, значна частина яких при відвідуванні нею квіток потрапляє на приймочку, то важливе значення бджоли в запиленні й заплідненні квіток очевидне. Таким чином, бджоли, перелітаючи з квітки на квітку, переносять на приймочку маточки суміш пилку, яка має підвищену порівняно з односортним пилком запліднювальну здатність. Бджоли відвідують квітки неодноразово, тому незапліднених зав’язей майже не залишається.
Друге місце серед комах-запилювачів посідають дикі бджолині. Особливо велика їх роль у запиленні насінників люцерни. Однак окультурення земельних угідь та систематичне застосування в сільському господарстві інсектицидів, фунгіцидів і гербіцидів призводить до зменшення кількості диких комах-запилювачів.
В процесі еволюції комахозапильних рослин в будові, забарвленні та функціях їхніх квіток виникли деякі особливості. Якщо у вітрозапильних рослин квітки дрібні, не виділяють нектару й не мають запаху, то в комахозапильних вони великі, яскраво забарвлені і добре помітні. їхні нектарники інтенсивно виділяють нектар, який охоче використовується комахами багатьох видів. Квітки деяких рослин цієї групи виділяють леткі ефірні масла. Комахи, орієнтуючись по забарвленню квіток і їх запаху, знаходять й збирають нектар, здійснюючи при цьому перехресне запилення.
У деяких рослин з’явилися спеціальні пристосування, які забезпечують їх перехресне запилення комахами. Наприклад, тичинки квітки шавлії рухомо закріплені на підпорках, причому коротке коліно тичинки закриває доступ у глибину квітки. Проникаючи в квітку, комаха надавлює на коротке коліно тичинки, при цьому довге коліно опускається вниз і пиляк, ударяючи комаху, залишає на її тілі пилок. В іван-чаю положення тичинок і маточок при їх достиганні змінюється. Комаха, відвідуючи квітку, яка щойно відкрилась, доторкається до зрілих пиляків, а більш стару квітку — до приймочки.