Запилювальна діяльність бджіл на посівах сільськогосподарських культур буде ефективною лише тоді, коли пасіку підвезено безпосередньо до ділянки з квітучими медоносними рослинами. Максимальна віддаленість пасіки від посіву, при якій найбільш ефективно здійснюється запилення рослин, становить 500—600 м. Із збільшенням відстані між посівами і пасікою кількість бджіл, які працюють на квітках, зменшується, внаслідок чого урожайність рослин знижується.
Особливо важливо наблизити пасіку до запилюваної ділянки навесні, коли температура повітря не досить висока й активність бджіл низька. Слід враховувати також, що бджола під час льоту витрачає за кожну хвилину до 0,3 мг корму, тому при наближенні пасіки до посівів не тільки поліпшується запилення рослин, а й збільшується медозбір.
Бджолині сім’ї краще запилюють рослини тоді, коли пасіку підвозять на початку цвітіння рослин. Бджоли з першого дня починають відвідувати квітки тієї сільськогосподарської культури, до якої їх наблизили. Якщо ж пасіку підвезти за декілька днів до цвітіння рослин, то частина бджіл звикне літати на природні медоноси. Однак і запізнюватись з підвезенням пасіки на посіви не можна, тому що найбільше нектару квітки виділяють в першу половину цвітіння. Розміщувати пасіку потрібно так, щоб найбільш віддалена частина посівів знаходилась від бджіл на відстані 500—600 м, а в плодовому саду — 200— 250. Для рівномірнішого запилення рослин вулики рекомендується ставити групами, щоб відстань між ними не перевищувала 1—1,5 км, а в саду — 0,4—0,5.
Відомо, що найбільш повно плоди і насіння зав’язуються тоді, коли бджола відвідує одну й ту ж квітку декілька разів. Наприклад, квітки гречки й конюшини потребують дворазового відвідування, квітку соняшника бджола повинна відвідати в середньому шість разів, а баштанні культури дають добре розвинуті плоди лише при 20—30 відвідуваннях кожної квітки бджолами. Таким чином, знаючи кратність відвідування бджолами квіток різних культур і кількість квітів на одиниці площі посіву, можна визначити, яка кількість бджолиних сімей потрібна для запилення 1 га певної ентомофільної культури.
Організовуючи запилення тієї чи іншої культури, слід дотримувати таких норм підвезення бджолиних сімей на 1 га: — сад — 2—2,5 — гречка — 2 — еспарцет — 2—3 — соняшник — 1 — гірчиця — 1 — коріандр — 2—3 — конюшина червона — 3—4 — люцерна — 4—6 — буркун — 3 — огірки, баштанні культури — 0,5
— огірки в теплицях (до 1000 м2) — 1
— овочеві культури — 3—4
При використанні бджіл на запиленні польових та плодово-ягідних культур, що добре виділяють нектар, активне втручання людини зводиться лише до того, щоб своєчасно підвезти на ділянку достатню кількість бджолиних сімей і правильно розмістити їх на території масиву. До таких рослин належать гречка, еспарцет, соняшник, ріпак, коріандр, баштанні культури, буркун, гірчиця. Проте існують і такі ентомофільні рослини, які слабо виділяють нектар (льон, виноград, суниці) або ж він знаходиться на глибині довгої трубочки віночка (конюшина червона), звідки бджолам важко його дістати. Звичайно, такі рослини відвідуються бджолами недостатньо інтенсивно. Враховуючи це, необхідно підвищувати запилювальну діяльність бджіл.
Як уже зазначалось, одним із заходів, що сприяють підвищенню інтенсивності запилення рослин, є підвезення пасіки безпосередньо до масиву насінників. При запиленні конюшини червоної найбільший ефект дає наближення пасіки до посівів на самому початку цвітіння рослин. Запізнення з підвезенням на тиждень призводить до недобору насіння на 30—40 %.
Дослідження і виробнича практика показали, що для запилення квіток конюшини червоної на 100 м2 площі потрібно 50—70 медоносних бджіл. Щоб забезпечити таку їх кількість, на гектар насінників необхідно підвезти 3—4 сім’ї бджіл.
Іншим способом підвищення запалювальної діяльності медоносних бджіл є дресирування їх. Можна проводити як внутрішньовуликове, так і позавуликове дресирування. Для цього ароматизований квітками конюшини цукровий сироп дають бджолам одночасно у вулики і в годівниці, які ставлять на прилітні дошки вуликів. Коли у годівницях зберуться бджоли, їх накривають і переносять у поле, спрямовуючи цим самим бджіл на запилення квіток червоної конюшини. Сироп готують з разрахунку 1 кг цукру на 1 л перевареної води. Після охолодження сиропу до кімнатної температури в нього кладуть свіжі квіткові пелюстки, відокремлені від зелених чашечок. Пелюсток беруть приблизно іи частини об’єму сиропу або квітки із 100—120 головок на 1 л сиропу. Дресирування бджіл згодовуванням у вулику цукрового сиропу, настояного на квітках культури, яку мають запилювати, запропоновано професором А. Ф. Губіним (1947).
Спрямування бджіл має особливе значення для тих господарств, де пасіка нечисленна, а площа насінників досить велика.
Слід відмітити також, що ефективне запилення насінників конюшини можуть забезпечити лише сильні бджолині сім’ї.