Для хімічного аналізу у ветлабораторію надсилають зразки загиблих бджіл з різних вуликів (100—150 г), таку ж кількість непечатаного меду, 50—60 г перги з стільників, 500—600 г оброблених рослин. Всі зразки упаковують окремо.
Щоб запобігти хімічним отруєнням бджіл, пасічникам слід мати тісний контакт з ветслужбою і спеціалістами по захисту рослин, які повинні своєчасно повідомляти про обробки. До початку обробок рослин на весь період пасіку вивозять на відстань 5—7 км від небезпечної зони, переносять сім’ї в темні прохолодні приміщення або утримують їх в закритих вуликах. В останньому випадку на вулики ставлять додаткові корпуси з порожніми стільниками або магазинні надставки, потім кладуть металеву сітку і зверху накривають дахом, льоток закривають. Пасічник повинен звернути увагу на вентиляцію гнізда. Кожний день ізольованим бджолиним сім’ям дають воду, при необхідності цукровий сироп (1:2). На ніч відкривають льоток, а на день ранком, до вильоту бджіл, закривають.
При обробці рослин миш’яковистими і фтористими препаратами бджіл у вуликах ізолюють на чотири дні; гексахлораном, тіофосом і вофатоксом — на три дні; анабазином, нікотином, піретрумом — протягом п’яти годин.
Хворі сім’ї підгодовують 3—4 дні рідким цукровим сиропом, стільники з отруєною пергою і незапечатаним медом видаляють.
Падевий токсикоз спостерігають при вживанні бджолами падевого меду. Він супроводжується їх масовою загибеллю переважно взимку. Хворі бджоли страждають від проносу. Середня кишка їх плюскла, темно-коричневого, чорного або синювато-чорного кольору. Стільники, стінки вулика хворої сім’ї в брудних плямах проносу.
Заходи боротьби. В хворих сім’ях видаляють падевий мед і дають бджолам цукровий сироп чи доброякісний квітковий мед або згодовують цукор-рафінад, змочений теплою водою. Влаштовують надранній обліт бджіл. При необхідності сім’ї пересаджують у чисті вулики. Гнізда скорочують, утеплюють.
Пилковий токсикоз бджіл викликає пилок таких рослин, як ріпчаста цибуля, живокіст, жовтець, богульник, чемериця, тютюн, вовче лико та ін. Пилок, що містить отруйні речовини, порушує процес травлення. У середній і задній кишках бджоли нагромаджується велика кількість токсинів, відбувається інтоксикація організму. Бджоли непокояться, з переповненим черевцем виповзають з вулика й гинуть. Спочатку спостерігається загибель незначної кількості бджіл, потім захворювання посилюється. Таке явище найчастіше спостерігається в травні, тому раніше пилковий токсикоз називали травневою хворобою. Однак цей вид токсикозу може виникати і в червні — липні. Захворювання затухає з появою медозбору.
Якщо хвороба має затяжний характер, хворим сім’ям увечері протягом 2—3 днів згодовують цукровий сироп по 0,5—0,1 л і дають в індивідуальній напувалці достатню кількість води.
Нектарний токсикоз — незаразне захворювання в основному бджіл-збиральниць, яке викликає отруйний нектар таких рослин, як богульник, тюльпани, чемериця, олеандр, вовча ягода, андромеди, вороняче око, борець тощо. Спостерігається після тривалої дощової погоди. Хворі особини втрачають здатність літати, спочатку збуджуються, потім стають пригніченими; у них відбувається параліч крил, ніжок, вусиків, черевця, але бджоли зберігають ознаки життя. Через добу частина комах оздоровлюється.
Заходи боротьби. Хворим сім’ям згодовують цукровий сироп (1 : 2) по 0,5—1,0 л на сім’ю 1—2 рази. При необхідності пасіку перевозять в інше місце.
Сольовий токсикоз спричиняється значним вмістом кухонної солі в кормах. Спостерігається восени, взимку і весною при згодовуванні бджолам цукрового сиропу, меду або води із значним вмістом мінеральних солей.
Хворі бджоли непокояться, потім стають млявими, не літають, проносять. У таких сім’ях корм замінюють на доброякісний.
Білкова дистрофія виникає внаслідок відсутності білкового корму, особливо під час весняного розвитку бджолиних сімей. При наявності в сім’ї значної кількості відкритого розплоду і недостатній забезпеченості пергою у бджіл-годувальниць спостерігається розлад білкового обміну. Вони виснажуються, стають дрібними, швидко зношуються. Одночасно личинки одержують неповноцінну, бідну на білок їжу, і як наслідок молоді бджоли виходять дрібними, нежиттєздатними й швидко гинуть. Таким сім’ям дають в достатній кількості якісний білковий корм.
Вуглеводна дистрофія (голодування) — хвороба, при якій спостерігається масова загибель бджіл від нестачі вуглеводного корму, меду.
Взимку бджоли гинуть через відсутність корму або його недоступність при неправильному розміщенні в гнізді, кристалізації чи бродінні меду. Влітку спостерігається загибель бджіл через відсутність меду у вуликах і медозбору в природі.
Для запобігання голодуванню пасічники повинні постійно дбати про корм в гніздах, а при його відсутності своєчасно поповнювати до рекомендованих норм.
Застужений розплід — загибель розплоду, що спричиняється сильним і тривалим охолодженням.
Засоби боротьби. Видаляють стільники із загиблим розплодом. Гнізда скорочують, утеплюють.
Запарювання бджіл спостерігається при транспортуванні пасік на кочівлю, ізоляції при хімічних обробках рослин, пересиланні пакетів бджіл.
За перелічених обставин необхідно створювати відповідні умови для додаткової вентиляції. Якщо в гнізді бджіл виявлено запарювання, необхідно швидко відкрити гніздо і дати бджолам вільний виліт. Обірвані стільники з медом і мертвих бджіл видаляють з вулика.
Завмерлий засів — хвороба, при якій спостерігається загибель зародків яєць на різних стадіях їхнього розвитку. Причиною хвороби є спадкові властивості маток. Останніх, які кладуть завмерлий засів, замінюють.
Завмерлий розплід супроводжується вмиранням розплоду на різних стадіях розвитку внаслідок близькоспорідненого парування.
До заходів боротьби належить заміна неповноцінної матки на молоду плідну. Одночасно поліпшують умови утримання бджолиних сімей.
Бджолина крадіжка зустрічається протягом активного бджолиного сезону при утриманні на пасіці слабких сімей, їх частих необережних оглядах, великій скупченості сімей на точку при відсутності медозбору в природі.