Інфекційні хвороби бджіл

Європейський гнилець (гнилець відкритого розплоду) — викликає масову загибель і гниття личинок 3—4-денного, іноді старшого віку або печатного розплоду. Зустрічається в різних зонах України. Збудник — стрептокок плютон, ланцетоподібної та коконоподібної форми мікроб. У загиблих личинок виявляють також вторинні мікроби — бацилу альвей і стрептокок апіс, які ускладнюють захворювання. Стрептокок плютон нестійкий проти впливу фізичних і хімічних засобів.

Хвороба проявляється частіше у травні — червні, при поганих умовах утримання — серед літа. Сприяють її розвитку переохолодження гнізд весною, недостача кормів та ослаблення сімей, іноді отруєння отрутохімікатами. Джерелом зараження є хворі й загиблі личинки.

Учебник пчеловода

Учебник пчеловода

Хвороба передається бджолами через корм, при перестановці стільників, вуликів тощо.

Захворілі личинки темніють, запливають, розкладаються, набувають жовтуватого кольору, іноді мають гнильний або кислий запах. Трупи їх висихають у темно-бурі кірочки, які легко видаляються бджолами з комірок. При запущеній формі хвороби уражаються личинки старшого віку; над загиблими личинками кришечки западають, продірявлюються, гнильна маса стає трохи тягучою, нагадуючи американський гнилець. Уражений розплід набуває строкатого вигляду.

Діагноз ставлять за характерними клінічними ознаками ураження розплоду і дослідженням у ветлабораторії, куди надсилають від хворих сімей зразки розплоду розміром 10 X 15 см або цілий стільник з ураженим розплодом.

Американський гнилець — злоякісна хвороба печатного розплоду. Збудник — бацила ларве, спороутворюючий стійкий мікроб. Спори у трупах личинок, в меду, воску та перзі зберігають життєздатність десятки років. Хвороба проявляється в кінці квітня — у травні і масово уражає личинок в середині літа. Розвитку хвороби сприяє жарка погода, перегрівання гнізд бджіл. Хвороба розповсюджується при продажу, перевезенні уражених сімей, переставлянні стільників від хворих сімей до здорових, заноситься блукаючими бджолами з кормом, руками пасічника через інвентар.

Уражує личинок у 6-денному віці. Хворі личинки втрачають пружність, блиск, сегментацію і після запечатування комірок перед залялькуванням гинуть. Загиблі личинки розкладаються в клейку гнильну масу тягучої консистенції, яка має запах, що нагадує розварений столярний клей. Воскові кришечки над загиблими личинками часто бувають запалі і продірявлені. Висохлі трупи личинок темно-кофейного кольору, міцно прилипають до стінок комірок і не піддаються очищенню бджолами.

Діагноз ставлять за характерними ознаками ураження розплоду і дослідженням розплоду у ветлабо-раторії бактеріологічними та серологічними методами. Для дослідження надсилають зразок ураженого розплоду розміром 10x15 см.

Парагнилець — інфекційна хвороба бджолиного розплоду подібна до американського та європейського гнильця. Збудник — бацила параальвей, короткий спороутворюючий, паличкоподібний мікроб, стійкий проти фізичних та хімічних засобів. Інфекція проявляється на деяких пасіках з травня до кінця літа. Розвитку хвороби сприяють погані умови утримання, недостача кормів, ослаблення сімей внаслідок ураження вароатозом, гнильцями, отруєння тощо.

Хворіють і гинуть личинки до і після запечатування комірок. Уражені личинки темніють, розкладаються, утворюючи гнильну масу злегка тягучої консистенції. Кришечки над загиблими личинками западають, як при американському гнильці. Висохлі личинки стають темно-бурого кольору. Хвороба швидко прогресує, ослаблює сім'ї.

Розпізнають її за клінічними ознаками ураження розплоду і проведенням мікроскопічних і бактеріологічних досліджень.

Заходи боротьби. На неблагополучні щодо гнильцевих хвороб пасіки накладають карантин. Якщо уражених сімей небагато, їх знищують, склавши відповідний акт. В іншому випадку хворі сім'ї ізолюють на віддаль не менше 5 км. При наявності в природі медозбору після дводобового витримування бджіл без корму переганяють їх у продезинфіковані вулики на рамки із штучної вощини, дають плідну матку від здорової сім'ї і згодовують лікувальний сироп. Стільники від хворих сімей перетоплюють на віск, який використовують тільки на технічні потреби або знезаражують у спеціальному автоклаві. Рамки від загиблих сімей спалюють, вулики дезинфікують.

Лікування. Для лікування хворих сімей і профілактики гнильцевих захворювань використовують один з таких препаратів: норсульфазол натрій 1—2 г чи антибіотики — неоміцин, тетрациклін, еритроміцин, окси-тетрациклін, канаміцин, мономіцин — по 400 тис. ОД, хлортетрациклін, стрептоміцин — по 500 тис. ОД, метицилін — 350 тис. ОД на 1 л 50 %-ного цукрового сиропу. Кожну дозу препарату попередньо розчиняють у 100 мл теплої (перевареної) води (38—40 °С) і додають до 1 л цукрового сиропу. Лікувальний сироп згодовують бджолиним сім'ям на ніч по 100—150 мл на вуличку бджіл через 5—7 днів до повного видужання. При додатковому або повторному курсі лікування, щоб запобігти утворенню стійких форм збудників, слід застосовувати інший препарат.

Добрий ефект одержують при лікуванні бджолиних сімей, уражених гнильцем, комплексними препаратами з двох або трьох компонентів у зменшених дозах з додаванням вітамінів і екстракту елеутерокока, які згодовують з цукровим сиропом. На 1 кг цукрового сиропу додають: норсульфазолу натрію 1 г, 1—2 антибіотики: тетрацикліну, окситетрацикліну або еритроміцину чи неоміцину — по 200 тис. ОД, біоміцину, мономіцину чи стрептоміцину — по 300 тис. ОД; вітаміни А — 500 ОД, В₁ — 1,2 мг, В₂ — 0,4, С — 100 мг, D₂ — 65 ОД, РР — 1,2 мг, екстракту елеутерокока — 3 мл. Порошкоподібні препарати та вітаміни попередньо розчиняють кожний окремо в 30—50 мл теплої перевареної води (30 °С) і додають до цукрового сиропу. Лікувальний сироп згодовують усім бджолиним сім'ям весною (квітень — травень) по 1 кг на сім'ю 4—5 разів через 7— 10 днів, закінчуючи лікування за 2—3 тижні до головного медозбору. Стільники з ураженим розплодом видаляють з гнізд, заздалегідь слабкі сім'ї об'єднують по 2—3 й утеплюють. Відсутність клінічних ознак свідчить про видужання сімей.

Для профілактики і лікування бджолиних сімей від європейського гнильця застосовують також молочну сироватку, обприскуючи нею стільники з бджолами за допомогою приладу «Росинка» або звичайної пляшки місткістю 0,5 л з отворами (0,4—0,6 мм) у пробці з поліетиленової плівки. Молочну сироватку готують із свіжого молока, яке заквашують протягом 48—72 год при температурі 20—25 °С. Після видалення сиру з жиром сироватку нагрівають до 65—80 °С, охолоджують і фільтрують через 1—2 шари марлі, потім витримують протягом 4—5 діб при температурі 25 °С і використовують. Обробляють бджіл на стільниках одноразово вранці або ввечері при температурі повітря не нижче + 15 °С. Якщо клінічні ознаки хвороби зберігаються, обробку повторюють через 12—15 днів. На один стільник використовують 15 — 20 мл сироватки. Ефективність обробки контролюють через 25—30 днів після обприскування і ранньою весною наступного року. Зразки розплоду із загиблими личинками надсилають на дослідження у ветлабораторію.

Одночасно з лікуванням на пасіці проводять дезинфекцію вуликів, придатних стільників, пасічницького інвентаря та інші профілактичні і охоронно-карантинні заходи відповідно до діючої інструкції.

Мішечкуватий розплід — хвороба дорослих личинок, переважно печатного розплоду. Збудник — фільтрувальний вірус кулястої форми, нестійкий проти фізичних і хімічних засобів. Він може зберігатись в організмі дорослих бджіл протягом зими до наступного року, при нагріванні до 100 °С гине через 40 хв. У меду зберігається близько 1 міс, стійкий до заморожування. Захворювання спостерігається в травні — червні, його виникненню сприяють різке і тривале охолодження гнізд і нестача кормів. Джерелом інфекції є загиблі личинки.

Захворілі личинки гинуть на 8—9-й день, тобто в першу добу після запечатування. Розплід стає строкатим. Бджоли продірявлюють кришечки над загиблими личинками, від чого утворюється вигляд загибелі відкритого розплоду. Трупи личинок висихають у темно-бурі кірочки, передня частина їх загнута в просвіт комірки подібно до човника. Для дослідження у ветлабораторію надсилають зразок ураженого розплоду розміром 10x15 см.

Заходи боротьби. На неблагополучну пасіку накладають карантин. При слабкому ураженні матку з хворих сімей закривають на 5—7 днів у кліточку або замінюють молодою плідною маткою від здорової сім'ї, гніздо утеплюють і зменшують. Слабкі сім'ї об'єднують або підсилюють бджолами із здорових сімей. При сильному ураженні розплоду бджіл хворих сімей переганяють на продезинфіковані стільники. Стільники від хворих сімей перетоплюють на віск. Поліпшують санітарні умови. Бджолиним сім'ям згодовують протягом 10 днів цукровий сироп, додаючи 50 мг біоміцину або левоміцитину на 1 л сиропу. Карантин знімають через рік після ліквідації хвороби. Дезинфекцію вуликів, рамок, стільників та пасічницького інвентаря проводять так само, як і при інших гнильцевих захворюваннях.

Вірусний параліч, хронічний параліч, гострий параліч — хвороби дорослих і молодих бджіл. Збудники — фільтрувальні віруси, які можуть зберігатись у бджолиній сім'ї протягом року. Стійкі проти низьких температур, при нагріванні до 75 °С гинуть протягом 10 хв. Джерелом інфекції є хворі та загиблі бджоли. Здорові бджоли заражаються при дотику з хворими. Передається через корм та блукаючими бджолами, роями, при порушенні ветеринарно-санітарних правил утримання. Спостерігається з травня до кінця серпня. Уражені бджоли малорухливі, тремтять, втрачають здатність літати, не реагують на подразнення, у них порушується координація рухів і настає параліч. Бджоли набувають чорного і блискучого кольору. Діагноз ставлять на підставі характерних ознак, серологічних досліджень зразків бджіл у ветлабораторії та біопроби на бджолах.

Заходи боротьби. На пасіку накладають карантин і проводять загальні санітарні заходи. Усувають причини перегрівання гнізд, хворих та підозрілих бджіл збирають і спалюють.

З метою профілактики вірусного паралічу та кращого розвитку бджолиних сімей хворі і здорові сім'ї обробляють аерозолем ферменту ендонуклеази бактеріальної з розрахунку 40—50 мл розчину (0,8—1 мг сухого препарату) з допомогою розпилювача «Росинка». Бджіл у вуликах обприскують 6—8 разів з інтервалом 10 днів при температурі повітря не нижче +14 °С. Поліпшують умови утримання бджіл, оберігають пасіку від занесення хвороби. Карантин знімають через рік після оздоровлення сімей.

Сальмонельоз (паратиф), гафніоз та колібактеріоз — інфекційні хвороби бджолиних сімей. Збудники — сальмонела, ентеробактерія гафнія альвей і ешеріхія колі, які спричиняють кишкові захворювання. Хвороби виникають при несприятливих умовах, переважно наприкінці зимівлі і весною. При дощовій погоді і похолоданні можуть проявитись і влітку. Хворіють дорослі бджоли. Збудника хвороби бджоли заносять у вулик з калюж, ферм, стічної води. Хвороба переноситься блукаючими бджолами через загальну напувалку, при переставлянні стільників. Уражені бджоли мляві, втрачають здатність літати, черевце у них збільшене, спостерігається пронос, фекалії клейкі, смердючі, темно-бурого кольору.

При гострій формі спостерігається масова загибель бджіл.

Для дослідження у ветлабораторію надсилають хворих бджіл і свіжі трупи. Ці хвороби слід відрізняти від нозематозу, вірусного паралічу, падевого та хімічного токсикозів.

Заходи боротьби. При виявленні гафніозу на пасіку накладають карантин. Ураженим сім'ям згодовують цукровий сироп, в який додають антибіотики — левоміцетин, неоміцин за такою схемою: перший курс лікування — стрептоміцин і неоміцин — по 100 тис. ОД, левоміцетин — 0,1 г; другий — відповідно по 150 тис. ОД і 0,2 г і третій курс — по 200 тис. ОД і 0,2 г на 1 л сиропу. Таку дозу антибіотика розчиняють в 100 мл перевареної охолодженої до 25 °С води, змішують з цукровим сиропом і згодовують по 0,5 л на кожну сім'ю тричі через три дні. Віск знезаражують в автоклаві при температурі 127 °С протягом двох годин або використовують для технічних потреб. Мед від хворих сімей використовують після 3-місячного зберігання. Карантин знімають через рік після ліквідації хвороби.

Збудник — бактерія апісептикус, мінлива, рухлива паличка. Проявляється переважно весною і восени, рідко — влітку. Розвитку хвороби сприяють висока вологість в гнізді бджіл, розміщення пасіки на низинах і заболочених місцях, зимівля бджіл у сирих зимівниках і недоброякісний мед.

Хворі бджоли непокояться, пригнічені, не здатні літати, повзають на дні та на землі біля вулика і швидко гинуть. У загиблих бджіл тіло швидко розпадається на окремі частини. Внутрішні органи розкладаються і темніють. Зараження відбувається через дихальні органи з краплинами вологи.

Заходи боротьби. При виявленні септицемії проводять лікування хворих сімей, дезинфікують вулики, стільники та інвентар. Хворим і підозрілим у захворюванні сім'ям згодовують цукровий сироп, на 1 л якого додають тетрациклін або хлортетрациклін по 300 тис. ОД. Препарат розчиняють в 50 мл теплої води (38— 40 °С) і змішують з сиропом. Лікувальний сироп згодовують по 0,5—1 л на сім'ю три рази через 5—7 днів. Бджіл утримують на зменшених гніздах, які добре утеплюють.

Дезинфекцію проводять згідно з пунктами 4.4 діючої інструкції.

Ви дивилися сторінку - Інфекційні хвороби бджіл

Наступна сторінка    - Інвазійні захворювання бджіл

Попередня сторінка   - Захворювання бджіл та їх профілактика

Повернутися до початку сторінки Інфекційні хвороби бджіл