Бджільництво

О.Г.Мегедь, В.П.Поліщук. Київ. "Вища школа", 1987


Бджільництво

Зміст

Вступ

Розділ перший

Біологія медоносної бджоли

§ 1. Загальні відомості про бджіл

§ 2. Види бджіл

§ 3. Особливості сім'ї медоносної бджоли

§ 4. Зовнішня будова бджоли

§ 5. Органи травлення і живлення бджоли

§ 6. Розмноження бджіл

§ 7. Гніздо бджіл, будування стільників

§ 8. Нервова система і поведінка бджіл

§ 9. Річний цикл життєдіяльності бджолиної сім'ї

Розділ другий

Механізація і обладнання у бджільництві

§ 1. Розвиток матеріально-технічної бази бджільництва

§ 2. Пасічницький інвентар і обладнання

§ 3. Виробництво і ремонт вуликів та пасічницького обладнання

§ 4. Механізація виробничих процесів у бджільництві

§ 5. Навантажувально-розвантажувальні і транспортні засоби

§ 6. Пасічні будівлі

Розділ третій

Технологія утримання і розведення бджолиних сімей

§ 1. Утримання бджолиних сімей сильними

§ 2. Корми і підгодівля бджіл

§ 3. Утеплення гнізд і вуликів

§ 4. Техніка роботи з бджолами, правила безпеки і протипожежні заходи на пасіці

§ 5. Сезонні роботи з догляду за бджолами

§ 6. Будівництво стільників і розширення гнізд

§ 7. Розмноження бджолиних сімей

§ 8. Виведення бджолиних маток

§ 9. Кочівлі з бджолами

§ 10. Підготовка бджолиних сімей до медозбору і його використання

§ 11. Організація зимівлі бджіл

§ 12. Системи, методи і способи бджільництва

§ 13. Особливості утримання бджолиних сімей у вуликах різних типів, систем і конструкцій

- Утримання бджіл у багатокорпусних вуликах

- Утримання бджіл у двокорпусних вуликах

- Утримання бджіл у вуликах-лежаках

- Утримання бджіл у 10-16-рамкових вуликах

§ 14. Породи бджіл і використання їх

§ 15. Методи розведення у бджільництві

§ 16. Селекція бджіл

§ 17. Промислова технологія виробництва маток і пакетних бджіл

- Промислове виведення маток

- Виробництво пакетів бджіл

Розділ четвертий

Технологія виробництва продуктів бджільництва

§ 1. Мед

- Походження і класифікація

- Хімічний склад меду

- Властивості меду

- Відкачування меду

- Обробка і зберігання меду

- Основні сорти меду

- Падевий мед

- Стільниковий мед

- Оцінка натуральності меду

§ 2. Віск

§ 3. Квітковий пилок

- Рослини, з яких бджоли збирають пилок

- Використання пилку бджолами

- Збирання обніжжя пилковловлювачами

- Обробка та зберігання обніжжя

- Використання пилку для підгодівлі бджіл

§ 4. Маточне молочко

§ 5. Прополіс

§ 6. Бджолина отрута

§ 7. Промислова технологія у бджільництві

Розділ п'ятий

Медоносна база і запилення бджолами сільськогосподарських культур

§ 1. Загальна характеристика медоносних рослин

§ 2. Медоносні рослини польових і кормових сівозмін

§ 3. Овочеві й баштанні медоносні культури

§ 4. Плодові та ягідні медоносні рослини

§ 5. Медоноси лісів, парків та захисних насаджень

§ 6. Медоносне різнотрав'я

§ 7. Використання і поліпшення медоносної бази

§ 8. Запилення сільськогосподарських культур

Розділ шостий

Хвороби і вороги бджіл

§ 1. Класифікація хвороб і причини виникнення їх

§ 2. Незаразні хвороби

§ 3. Інфекційні хвороби бджіл

§ 4. Інвазійні хвороби

§ 5. Заходи профілактики і боротьби з хворобами

§ 6. Вороги бджіл та шкідники бджіл

Розділ сьомий

Економіка, організація і планування бджільництва

§ 1. Економічні основи бджільництва

§ 2. Організаційно-господарські основи бджільництва

§ 3. Планування і облік у бджільництві

§ 4. Організація і оплата праці


Список використаної літератури


Література

Загальна характеристика медоносних рослин

Визначення та класифікація.

Медоносними називаються рослини, з яких бджоли збирають солодкий сік для вироблення меду, а також квітковий пилок і смолисті речовини. Майже всі вони належать до одного з п'яти типів, на які поділяють в сучасній класифікації рослинний світ — це покритонасінні рослини.

З деяких голонасінних рослин, наприклад, сосни, ялини, ялиці, бджоли збирають падь і квітковий пилок. Нектару ці рослини не виділяють, їхній пилок переноситься вітром.

У групі медоносних рослин окреме місце займають пилконоси. Значення їх для бджільництва обмежене в зв'язку з відсутністю в квітках нектару. До них належать переважно вітрозапильні види: ліщина, вільха, подорожник, кукурудза та ін. Але в забезпеченні білкового живлення бджіл вони також відіграють певну роль.

Основу кормової бази бджільництва становлять рослини, з яких бджоли збирають і нектар, і пилок. Багато з них займають великі площі як сільськогосподарські культури. Інші більш або менш поширені на природних угіддях: в лісах, на луках, пасовищах. Цвітіння медоносних рослин розпочинається в центральній частині України з третьої декади березня і триває до жовтня. Але найбільша кількість видів цвіте протягом другої половини весни та першої половини літа.

Для зручності вивчення всі медоноси класифікують за господарським значенням та місцем проростання на природних угіддях: круп'яні і зернобобові, олійні, ефіроолійні, кормові, овоче-баштанні, плодові і ягідні культури.

Квітка є, як правило, місцем знаходження продуктів живлення бджоли. З квіток розвиваються плоди й насіння. Будова, величина, колір, запах квіток дуже різноманітні (мал. 83). В основному за особливостями будови квітки рослини відносять до різних систематичних груп.


Будова квіток основних медоносних рослин

Мал. 83. Будова квіток основних медоносних рослин:

а — відкритонектарникові квітки гірчиці; б — гречки; — напіввідкритонектарникові квітки фацелії; г — прихованонектарникові квітки синяка; д — сильноприхованонектарникові квітки червоної конюшини.


У типової квітки розрізняють такі частини: квітконіжка, квітколоже, чашечка, віночок, тичинка (андроцей) і маточка (гінецей), Якщо квітка має всі ці частини, її називають повною, якщо не всі — неповною. Чашечка й віночок являють собою оцвітину. Віночок складається з різної кількості пелюсток або буває зрослим, наприклад, трубчастим. За будовою віночка квітки називають двогубими, хрестоподібними, метеликовими, дзвоникуватими.

В центрі квітки знаходиться маточка. Вона складається із зав'язі, стовпчика і приймочки, Остання може бути розділена на кілька частин. На її липкій поверхні проростають пилкові зерна, досягаючи яйцеклітини, що міститься в зав'язі. Чоловічі статеві клітини рослин (окремі) формуються в інших органах — тичинках, зокрема пиляках. Пиляки прикріплені до верхньої частини тичинкових ниток і найчастіше складаються з двох половинок. Зрілий пилок висипається назовні крізь тріщини в оболонці. При відвіданні квіток бджолами велика кількість пилкових зерен потрапляє на волохату поверхню частин їхнього тіла.

У більшості рослин квітки двостатеві, тобто з маточками і тичинками (мал. 84). Андроцей може складатись з різної кількості тичинок — від однієї до кількох десятків, а в квітках півонії налічується кількасот тичинок. Тоді пилок можуть збирати одночасно до 30—40 бджіл. Порівняно невелику групу становлять рослини з одностатевими квітками, наприклад, огірки, гарбузи, кавуни. Тичинки й маточки у них розміщені роздільно. В такому разі квітки називають тичинковими й маточковими. З тичинкових квіток бджоли збирають і пилок, і нектар, з маточкових — нектар.


Мал. 84. Генеративні органи квітки гречки:

1 — пиляки на коротких нитках; 2 — приймочка на високому стовпчику; 3 — пиляки на довгих нитках; 4 — приймочка на короткому стовпчику.


Основними продуктами рослин для живлення бджіл є нектар і квітковий пилок. В умовах недостатніх запасів вуглеводного корму в квітках рослин бджолині сім'ї спрямовують льотну діяльність на збирання паді та соку з пошкоджених плодів і ягід.

Ці продукти стають тимчасовими замінниками нектару й квіткового меду, але для споживання взимку не придатні.


Нектар і нектарники.

Нектар — цукристий сік, який виробляють спеціальні залози рослин — нектарники (мал. 85). Залозиста тканина нектарників, що складається з ніжних тонкостінних клітин, наповнених розчином цукрів, прикрита захисним шаром — епідермісом. З нектароносної тканини на поверхню рідина виходить крізь пори, розриви або міжклітинні проміжки епідермісу. Виділений нектар збирається у вигляді дрібненьких краплин, а у великій кількості утворює суцільний шар рідини.


Розріз нектарника в квітці персика

Мал. 85. Розріз нектарника в квітці персика:

1 — клітини епідермісу; 2 — нектар; 3 — клітини, що регулюють виступання краплини нектару; 4 - клітини нектароносної тканини.


Розрізняють нектарники квіткові й позаквіткові. У більшості медоносних рослин нектаровидільні залози розміщені у квітках. Рослин з позаквітковими нектарниками мало. В них нектар виділяється на стеблах, листках (бавовник), прилистках (вика, кормові боби) та інших надземних частинах. У квітках переважної частини медоносів нектарники мають чітко виражену форму — горбочків біля основи тичинок у хрестоцвітих, кілець навколо зав'язі у соняшника, волосків у мальв, подушечок, ямок та ін. Невелику групу становлять безнектарникові медоносні рослини, в яких залози мало диференційовані, не мають чітко окресленої форми. Наприклад, у квіток липи нектар виділяється на внутрішній поверхні нижньої частини чашолистків, у кісточкових плодових культур — на внутрішніх стінках чашечки навколо зав'язі.

У процесі еволюції в рослин виробилась здатність не тільки виробляти нектар, а й захищати його від висихання, змивання дощем тощо. Прикладів цього можна було б навести багато. Серед них — звисання квіток у липи (особливо маньчжурської), малини, барбарису, сховані нектарники у квіток білої акації та ін.

Матеріалом для утворення нектару є сік, який надходить до секреторних клітин по судинах флоеми, а зрідка й ксилеми. На відміну від судинного соку нектар майже не має азотистих сполук і складається з цукрів (сахарози, глюкози й фруктози в різних співвідношеннях), розчинених у воді. У нектарі деяких рослин містяться більш складні сполуки — мальтоза, мелібіоза й рафіноза. Є також незначна кількість декстринів, багатоатомних спиртів, органічних кислот і солей. Різноманітне співвідношення складових частин нектару зумовлює специфічний смак, аромат, колір та інші особливості різних сортів меду.

Концентрація цукру в нектарі різних видів рослин неоднакова. Найчастіше цукристість нектару коливається в межах 10—40 %, що залежить від природи рослин та впливу факторів зовнішнього середовища. Наприклад, вміст цукру в нектарі гречки становить 23—28 % , гарбуза — 25—35, еспарцету — 35—45, соняшнику — 35—50, гірчиці — 35—55, шавлії кільчастої — близько 60 %.

Дуже рідкий або густий нектар з концентрацією цукру менш ніж 5 або понад 70 % бджоли, як правило, не беруть. Найкраще приваблює бджіл нектар середньої концентрації, в якому міститься близько 50 % цукрів. Нектар з різними цукрами бджоли збирають інтенсивніше, ніж із сахарозою. Тому, вивчаючи нектароносні якості рослин, звертають увагу не тільки на вміст цукрів у нектарі, а й на співвідношення їх. Так, у нектарі гіркокаштана звичайного, сніжноягідника сахарози більше, ніж простих цукрів. У липи виділювані цукри містяться в однаковому співвідношенні.

Виділення нектару квітками триває найчастіше протягом 1—2 днів, інколи довше залежно від погодних умов. Значення рослин для бджільництва зумовлене їхньою нектаропродуктивністю. Її визначають за кількістю цукру в нектарі однієї квітки, всієї рослини і з розрахунку на 1 га. Найбільш об'єктивну оцінку дає показник нектаропродуктивності суцільного масиву рослин на площі 1 га, виражений в кілограмах меду. В такому разі використовують також рівнозначний термін медопродуктивність, що відповідає кількості нектару (в 1 кг меду), який виділяється рослинністю протягом усього періоду цвітіння на площі 1 га. Чим більше виділяється нектару в квітках, чим густіший (до оптимальних величин) травостій, і чим довше функціонують квітки, тим багатший в них запас нектару на одиниці площі. Нектаропродуктивність (кількість цукру в нектарі однієї квітки, мг) квіток окремих рослин коливається в дуже великих межах:

Гречка посівна 0,09—2,10
Соняшник звичайний 0,45—0,62
Гірчиця біла 0,29—0,44
Коріандр посівний 0,8—1,0
Еспарцет виколистий 0,36—0,46
Буркун білий 0,06—0,12
Конюшина лучна 0,05
Конюшина біла 0,05—0,10
Конюшина гібридна 0,06—0,17
Люцерна посівна 0,07—0,3
Чина посівна 0,9
Горошок мишачий 0,06
Кормові боби 1,2
Ріпак озимий 1,35
Шавлія лікарська 0,9—1,09
Амі зубна 0,15
Валеріана лікарська 0,12
М'ята перцева 0,15
Алтея лікарська 5,97
Резеда запашна 0,15—0,28
Цибуля ріпчаста 0,65
Чебрець звичайний 0,15
Липа амурська 2,5—2,64
Липа маньчжурська 5,1
Бархат амурський 1,13—1,46
Хаменерій вузьколистий 2,23
Плакун верболистий 0,21
Собача кропива звичайна 0,22—0,41
Синюха голуба 0,22—0,27
Фацелія пижмолиста 1,10
Живокіст шорсткий 0,24
Яблуня садова 0,38
Вишня звичайна 0,8—2,3
Слива домашня 0,96—1,74
Смородина чорна 0,27
Смородина червона 0,23—0,45
Малина садова 1,1
Ожина 1,96
Горобина звичайна 0,16
Брусниця 0,11
Крушина ламка 1,41
Жимолость татарська 0,62
Жовта акація 0,66
Сніжноягідник білий 0,3—0,5
Верес звичайний 0,33—0,59
Клен гостролистий 0,12—0,19
Клен-явір 0,31—0,64
Герань лучна 0,61—2,34
Смілка звичайна 0,41
Волошка лучна 0,08
Очиток їдкий 0,2
Редька дика 0,18

При вивченні загальної медопродуктивності на площі 1 га крім цих даних потрібно також провести облік квіток на рослинах або на 1 м2 поверхні крони дерев і кущів та визначити кількість рослин на одиниці площі. Потім відповідними розрахунками визначають загальну кількість квіток на 1 га, що розвиваються за весь період цвітіння.

Здатність до виділення нектару виробилась у рослин у процесі еволюції як пристосування до перехресного запилення за допомогою комах. У різних видів ентомофільних рослин природна медопродуктивність неоднакова. Так, у люпину, шипшини, сливи запас нектару в перерахунку на мед не перевищує 15—20, а в білої акації й амі зубної досягає 1700 і 1850 кг/га. Але й у межах кожного виду цей показник може дуже змінюватись залежно від технології та природних умов. Науково-дослідний інститут бджільництва узагальнив багаторічні дані вивчення впливу мінеральних добрив на виділення нектару. Так, нектаропродуктивність рослин підвищується при внесенні мінеральних добрив: азоту — на 18 % , фосфору — 55, калію — 50, фосфору і калію — 99, азоту, фосфору і калію — на 64 % . Виділення нектару збільшується при сівбі рослин в оптимальні строки, широкорядним способом, при правильному обробітку грунту, використанні високоякісного насіння та впровадженні інших технологічних заходів. З природних факторів найбільш відчутно впливають на виділення нектару тепло, сонячне світло, вологість повітря й грунту.

Збирання нектару.

Нектар і збільшення його ресурсів мають велике значення для багатьох видів корисних комах. Та найбільш продуктивними збирачами стали сім'ї медоносної бджоли. Відомі випадки збирання сім'єю за сезон до 450 кг меду. Чим більше нектару в зоні розміщення пасік, тим інтенсивніша льотна діяльність і вищий медозбір.

Швидкість роботи бджіл на квітках та кількість зібраного корму залежать від багатьох умов і передусім від кількості нектару в квітках, його доступності, відстані між джерелом корму й пасікою, тривалості льоту протягом дня та ін. Наприклад, за сприятливих умов бджола протягом дня здійснює в середньому близько 13 вильотів, а в разі погіршення погоди — 7. В одних випадках вона може наповнювати зо-бик нектаром за 20 хв, в інших — 37 хв, відвідуючи десятки, а іноді й сотні квіток. З 40—60 мг набраного нектару бджоли віддають приймальницям у вулику лише частину, витрачаючи певну кількість на енергію польоту. Для нового вильоту в зобику залишається близько 10 мг корму. Витрати його, як і затрати часу на перельоти, більші тоді, коли пасіка розташована далеко від медоносів. Знаючи цю особливість, пасічники підвозять вулики ближче до масивів квітуючих рослин.


Падь

Падь бджоли збирають, якщо ресурси нектару недостатні. її виділяють за теплої погоди (переважно в червні — серпні) окремі види попелиць та інших комах. Падь є додатковим джерелом добування меду, хоч за своїми товарними якостями падевий мед належить до другого сорту. Але і такий продукт корисний для людей. Найчастіше збирання паді спостерігається у лісистій місцевості, де ростуть клени, дуб, липа, акація, та на луках з різними видами верби. Розмноження і життєдіяльність великої кількості виділювачів паді спостерігається й на інших лісових породах. Падевий мед, як уже зазначалося, шкідливий для бджіл і спричинює отруєння.


Квітковий пилок.

Квітковий пилок бджоли споживають у свіжому вигляді та переробляють в пергу. Збирання його корисне і для бджіл, і для рослин, бо перенесені пилкові зерна з тіла комах потрапляють на приймочки маточок, що є одним із поширених способів перехресного запилення.

Пилкове зерно складається з двошарової оболонки та двох або трьох клітин. Зовнішній шар (екзина) виконує захисні функції, він товщий від внутрішнього (інтини). Обидва ці шари оболонки пристосовані до зміни об'єму пилкового зерна і можуть розтягуватись та скорочуватись під впливом вологи.


Зовнішній вигляд пилкових зерен основних пилконосів

Мал. 86. Зовнішній вигляд пилкових зерен основних пилконосів (збільшено):

1 — зніту; 2 — соняшнику; 3 — гречки; 4 — еспарцету; 5 — конюшини білої; 6 — конюшини червоної; 7 — шавлії; 8 — гірчиці; 9 — кульбаби; 10 — липи; 11 — верби; 12 — ліщини; 13 — білої акації.


На зовнішній поверхні оболонки при збільшенні під мікроскопом можна помітити різні скульптурні утворення у вигляді гребінців, ямок, шипиків і т. ін. (мал. 86). Характер поверхні пилкового зерна є важливою ознакою для кожного виду рослин. За морфологічними особливостями неважко встановити видову (чи родову) належність зібраних обніжжя, перги або навіть меду, оскільки в нектар під час його збирання на квітках також потрапляє пилок і залишається в ньому. Наприклад, у буркуна, червоної конюшини пилкові зерна гладенькі, фацелії, шавлії — сегментовані, гречки й липи — ямчасті, соняшнику й будяка польового — шипуваті.

У різних видів рослин зерна пилку відрізняються за формою і величиною. Вони бувають кулясті, еліпсоподібної, витягнутої форми, а іноді — лопатеві або багатогранні. У більшості рослин розмір пилкових зерен коливається в межах 20—50 мкм. Дуже великі зерна пилку в рослин гарбузових. Наприклад, у гарбуза вони досягають 200 мкм.

В цілому пилкові зерна анемофільних рослин дрібні, округлої форми, з гладенькою і тоненькою оболонкою, легко розвіюються в повітрі, самі не склеюються в грудочки. Це одне з пристосувань до перенесення вітром.

Рослини ж, у яких перехресне запилення здійснюється комахами, характеризуються великими розмірами пилкових зерен. Оболонка останніх має різноманітні утворення й окутана липкою воскоподібною або жироподібною масою. До того ж вона насичена особливою речовиною — бальзамом, тобто розчином смоли в ефірній олії. Вкриваючи пилкові зерна зовні, бальзам відіграє захисну роль. Завдяки клейкості вони краще прилипають до тіла комах та формуються як обніжжя в кошиках бджоли. В цьому проявляється одне з важливих пристосувань до ентомофілії.

Медоносні рослини є також джерелом нагромадження смолистих речовин, з яких бджоли виготовляють прополіс. Найбільшу кількість прополісу бджоли збирають з тополі. Розміщують про запас прополіс на верхніх брусках вуликових рамок, на стельових дощечках. Використовують прополіс в основному для полірування комірок стільників, в яких виводиться бджолиний і трутневий розплід, для заклеювання різних щілин у вулику, прополісування стелі з тканини.


Бджільництво


Новая конструкция улья разрешает получать мед “из крана” и не беспокоить пчел

 


Бджільництво

Ви дивились сторінку - Загальна характеристика медоносних рослин

Наступна сторінка      - Медоносні рослини польових і кормових сівозмін

Попередня сторінка   - Промислова технологія у бджільництві

Повернутися до початку сторінки Загальна характеристика медоносних рослин


 

Підручник пасічника

 

Література по бджільництву

Ковальов А.М., Нуждін А.С. та ін. Підручник пасічника. Вид. 4-е. — М.:"Колос", 1970.

Підручник пасічника. Вид. 4-е.

 

Ковальов А.М., Нуждін А.С., Полтев В.І., Таранов Г.Ф.. Підручник пасічника. Вид. 5-е, перероб. і доп. Підручник для сільськ. проф.-техн. училищ. М., «Колос», 1973.

Підручник пасічника. Вид. 5-е, перероб. і доп.

 

Комісар А.Д. Високотемпературна зимівля медоносних бджіл. НПП "Лабораторія біотехнологій", Інститут зоології ім. І.І.Шмальгаузена  Академії наук України, Київ, 1994

Високотемпературна зимівля медоносних бджіл

 

Малаю А. Інтенсифікація виробництва меду. — М.: Колос, 1979.

Малаю А. Інтенсифікація виробництва меду

 

Озеров А.П. Раціональне двухматкове бджільництво. К.: Фірма "Валка", 1991.

Раціональне двухматкове бджільництво.

 

Черкасова А.І., Блонська В.Н., Губа П.А. та ін. Бджільництво. К.: "Урожай", 1989.

Черкасова А.И. и др. Бджільництво

 

Черкасова А.і. Календар пасічника. Київ, «Урожай», 1986.

Черкасова А.И. Календар пасічника

 

Мегедь О.Г., Поліщук В.П. Бджільництво. Київ. "Вища школа", 1987.

Мегедь О.Г., Поліщук В.П. Бджільництво

 

В.І.Лебедєв, Н.Г.Білаш. Біологія медоносної бджоли

В.І.Лебедєв, Н.Г.Білаш. Біологія медоносної бджоли

 

В.П.Цебро. День за днем на пасіці

В.П.Цебро. День за днем на пасіці

 

В.Г.Кашковський. Догляд за бджолами в Сибірі

В.Г.Кашковський. Догляд за бджолами в Сибірі

 

 

Индекс цитирования.