Голова. Передня ділянка тіла бджоли має вигляд хітинізованої коробки з двома отворами — ротовим (з нижнього боку) і потиличним, від якого відходить шийка, що з’єднує голову з грудьми.
З обох боків голови знаходяться двоє складних очей, кожне з яких складається з кількох тисяч окремих простих очей, або фасеток. На тім’ї є троє простих очей.
На передній частині голови розміщені парні вусики (антени). Кожний з них складається з першого (довгого) педицелярного членика, другого (більш коротшого) скапуса і джгутика — 10-членикового (у робочої бджоли і матки) або 11-членикового (у трутня).
Голова робочої бджоли має трикутну форму, матки — округлу. Голова трутня трохи ширша й більша, ніж робочої бджоли, і майже кругла. В нижній частині голови знаходиться ротовий апарат, який складається з верхньої губи, верхньої щелепи, двох нижніх щелеп та нижньої губи.
Груди. До складу грудей входять сегменти — передньогруди, середньогруди, задньогруди. Крім того, до грудей приєднується перший черевний сегмент, в результаті чого межа між грудьми і черевцем знаходиться між першим та другим сегментами черевця. Перший членик черевця, який злився з задньогрудьми, називають проподеумом. До грудей прикріплені три пари ніжок і дві пари крил.
Кожна ніжка бджоли складається з п’яти члеників. Перший членик, за допомогою якого нога з’єднується з грудним відділом,—тазик, другий — вертлуг, третій — стегно, четвертий — гомілка. Останній з них —лапка — теж має п’ять члеників. Закінчується вона члеником з двома кігтиками, між якими,знаходиться подушечка. Кігтики дають можливість бджолі рухатись по жорсткій поверхні, подушечки — по гладенькій.
Ніжками з рядом пристосувань бджоли рухаються, збирають пилок з квіток і формують обніжжя, яке у вулику складають в комірки стільників, знімають воскові пластинки з поверхні воскових залоз тощо.
На першому членику лапки з внутрішнього боку є щіточка з густими рядами волосків, якою бджола змітає пилок з голови, очей і чистить ротові частини.
Біля основи першого членика лапки передніх ніжок, на внутрішньому боці, знаходиться напівкругла виямка з короткими щетинками. Від кінця гомілки в напрямку виямки відходить відросток — клапан з додатковою пластинкою. Виямка та клапан утворюють своєрідне біологічне пристосування для очищення вусиків від бруду і пилу, що має велике значення, оскільки на вусиках розміщені численні органи чуття, в тому числі нюху. Таке пристосування є не тільки у робочих бджіл, а й у маток та трутнів.
Гомілка середньої ніжки робочої бджоли густо вкрита волосками, якими бджола зчищає пилок з тіла. Поблизу вершини гомілки, з внутрішнього боку, знаходиться голкоподібний відросток — шпорка, якою бджола знімає обніжжя з «кошика» задньої ніжки в комірку стільника.
На зовнішньому боці гомілки задньої ніжки є невелике заглиблення, обрамлене дугоподібними хітиновими волосками. Це — кошик для обніжжя. На внутрішньому боці першого членика лапки цієї ніжки правильними рядами розміщені короткі хітинові щетинки, які називаються щіточками. Ними бджоли зчищають з тіла пилок.
Щіточками задніх ніжок бджоли-робітниці знімають воскові пластинки з воскових дзеркалець черевцевих півкілець й передають їх мандибулам.
Шпорок, кошика, пилкового гребінця і щіточок у маток та трутнів немає, тому що функцію збирання пилку вони не виконують.
Крила. У бджоли дві пари крил, причому передня значно більша за задню. Крила бджіл — утворення, що мають розгалужену мережу міцних поперечних і поздовжніх жилок, між якими натягнута тонка прозора плівка. Переднє крило бджоли має довжину 9,2 мм та ширину 3,1 мм. У спокійному стані крила складені вздовж тіла. При зльоті обидві пари крил розправляються, переднє, з’єднуючись із заднім, утворює одну велику пластинку.
Крила з’єднані з грудьми так, що можуть рухатись вгору і вниз в результаті зближення й розсування спинних та черевцевих півкілець грудей. До півкілець прикріплені міцні м’язи, скорочення яких зумовлює швидкий одночасний рух обох пар крил.
За секунду бджола робить до 450 змахів крилами. Без вантажу летить з швидкістю 60—65 км/год, з вантажем -— 15—25 км/год. Переміщається на відстань до 10 км і більше, але продуктивно використовує медозбір не далі 2 км від вулика.
Черевце матки і робочої бджоли складається з шести члеників (сегментів), трутня — з семи. Перший членик черевця відрізняється від інших тим, що його передня частина, звужуючись, перетворюється в стебельце, за допомогою якого черевце рухомо з’єднується з грудьми. Всередині конусоподібного заднього сегмента черевця бджоли-робіт-ниці і матки є рудименти відмерлого сегмента у вигляді пластинок з стигмами.
Кожний сегмент складається з двох півкілець: спинного — тергіту і черевного — етерніту. Тергіти та етерніти рухомо з’єднані між собою тонкими хітиновими перетинками. Кожне черевне кільце з’єднується з сусіднім хітиновими перетинками/ причому попереднє кільце мовби прикриває наступне. Таке з’єднання півкілець дає змогу черевцю розширюватися у поздовжньому і вертикальному напрямках.
Особливістю будови черевця трутня є наявність недорозвинених восьмого й дев’ятого сегментів. Восьмий тергіт досить добре виражений, а етерніт помітний збоку і має вигляд невеликої пластинки. Дев’ятий етерніт недорозвинений, слабохітинізований, а тергіт цього сегмента має дві пари пластинок, між якими знаходиться статевий орган.
На 3—6-му етернітах робочих бджіл знаходяться воскові дзеркальця. На їхню поверхню виділяється віск у вигляді тонких пластинок. Під дзеркальцями з внутрішнього боку знаходяться видозмінені клітини, які виділяють віск.
Між тергітом і етернітом заднього сегмента черевця знаходяться жалоносний апарат, анальний й статевий отвори.
Органи травлення. Бджоли-робітниці збирають корм для живлення та годівлі маток, трутнів і личинок. Тому в процесі еволюції у робочої особини медоносної сім’ї виробився інстинкт нагромадження запасів корму — меду та перги. Ця особливість знайшла відображення в будові і функціях органів травлення бджоли.
Органи травлення бджоли — це ротові придатки, слинні залози і травний канал.
Ротові придатки призначені для збирання й поглинання їжі. Складаються з верхньої губи, парних верхніх щелеп і хоботка. Верхня губа у вигляді рухомої пластинки звисає з нижньої частини передньої стінки голови і прикриває ротову порожнину.
Верхні щелепи розміщені по боках губи й мають вигляд невеликих хітинових валиків. До них прикріплені мускули, що приводять їх у рух. Верхніми щелепами бджоли прогризають кришечки комірок при виході з них, розминають віск при відбудові стільників, виносять сміття з вулика, відгризають кусочки перги, годуючи личинок тощо. У трутня верхні щелепи недорозвинені, оскільки подібних робіт він не виконує. Матка має добре розвинені верхні щелепи, якими розгризає кришечку маточника.
Хоботок бджоли — це видозмінені нижні щелепи і нижня губа, які утворюють вузеньку трубочку. Хоботком бджола збирає нектар, п’є воду. Витягнута частина хоботка (язичок) вкрита волосками й закінчується ложечкою. Якщо корму буває багато, язичок обхоплюється нижніми щелепами і утворює трубку, по якій рідкий корм надходить у глотку та стравохід. Якщо корму мало, бджоли злизують його ложечкою хоботка. При цьому він піднімається вузьким капіляром вздовж хоботка.
Середня довжина хоботка середньоруських бджіл 5,9— 6,3 мм, українських степових 6,3—6,7, карпатських 6,4— 6,7, кубанських 6,5—6,65 і сірих гірських кавказьких 6,7—7,2 мм. Хоботок матки та трутня значно коротший за хоботок робочої бджоли.
Травний канал бджоли починається ротовим і закінчується анальним отвором в кінці черевця. Поділяється він на передню, середню та задню кишки, а передня кишка в свою чергу —на глотку, стравохід і медовий зобик. Глотка знаходиться в голові, починається ротовим отвором, переходить у стравохід, який тягнеться вздовж грудей до передньої частини черевця, де розширюється в медовий зобик.
Медовий зобик з’єднується із наступним відділом кишечника— середньою кишкою за допомогою клапана — видозміненого кінця передньої кишки.
Клапан складається з головки, яка розміщена всередині медового зобика, шийки та рукава, що опускається в середню кишку, В головці клапана є чотири отвори. Якщо вони змикаються, вміст зобика не може потрапити в середню кишку. Бджола може вмістити в медовому зобику 55—70 мг меду або нектару, але частіше вона приносить у вулик 35—45 мг.
Бджоли мають чотири парні залози: верхньощелепну, глоткову, задньоголовну і грудну.
Верхньощелепна залоза розміщена в голові, вивідна протока її відкривається з внутрішнього боку верхніх щелеп. Залоза добре розвинена лише у робочих бджіл і матки. У молодих бджіл-годувальниць верхньощелепна залоза. виділяє секрет, який входить до складу молочка для годівлі личинок, у старших ця залоза може виділяти секрет, який розчиняє віск при відбудові стільників. Верхньощелепна залоза неплідної матки виділяє ароматний секрет, який орієнтує трутнів на приліт до матки при вильоті на парування. У плідної матки верхньощелепна залоза виділяє «маточну речовину» — секрет, який свідчить про наявність матки в сім’ї.
Глоткова залоза розвинена лише у робочих бджіл. У молодих вона бере участь в формуванні молочка, бджіл-збиральниць — виділяє секрет, який містить ряд ферментів, необхідних для переробки нектару в мед.
Задньоголовна залоза розміщена в голові, позаду мозку, Добре розвинена у робочих бджіл і матки. Значення її, у матки ще не визначено, а у робочих бджіл вона виділяє секрет для змазування хоботка.
Грудна залоза виділяє секрет, до складу якого входять ферменти, що переробляють корм.
Середня кишка — головний відділ кишечника, в якому перетравлюється і засвоюється корм. Вона має вигляд широкої зігнутої трубки довжиною 1 см. Внутрішні її стінки складчасті, що збільшує робочу поверхню кишки, чим створюються умови для всмоктування більшої кількості поживних речовин. Стінки середньої кишки вкриті кільцевими і поздовжніми м’язами, послідовне скорочення яких сприяє руху корму до задньої кишки.
Задня кишка складається з тонкої й товстої кишок. 3. середньої кишки не засвоєні організмом залишки надходять у тонку, а потім товсту кишки. У стінках товстої кишки є шість поздовжніх валиків. Це ректальні залози, секрет яких перешкоджає загниванню й бродінню взимку калових мас в задній кишці. Крім того, задня кишка має властивість збільшуватися в декілька разів, що має велике пристосувальне значення при тривалій зимівлі.
Кровообіг. Перетравлені частки корму в розчиненому вигляді всмоктуються через стінки середньої кишки, і потрапляють у кров, яка розносить їх по всьому тілу. У кров надходять також продукти розпаду клітин, які видаляються з неї органами виділення (мальпігієві судини).
Кров бджоли називається гемолімфою. Це безбарвна рідина, в якій плавають численні безбарвні кров’яні тільця (гемоцити). Вони виконують захисну функцію: оточують бактерії, сторонні часточки, які потрапили в кров, і розчиняють їх. Ця функція крові називається фагоцитозом (поглинання клітин).
Кровоносна система бджоли незамкнена, кров в організмі рухається в напрямку від кінця черевця до голови.
Основним органом, що рухає гемолімфу, є п’ятикамерне серце, яке знаходиться у верхній (спинній) частині черевця. У передній частині серце переходить в аорту, яка закінчується в голові над мозком. Кров рухається по аорті і виливається з неї над головним мозком бджоли. Далі рух крові забезпечує черевна діафрагма — плоский м’язовий утвір з отворами, через які при скороченні діафрагми кров потрапляє до черевних органів, омиває їх, збагачується на поживні речовини, очищається за допомогою мальпігієвих судин від продуктів розпаду.
Збагачена й очищена кров за допомогою спинної діафрагми спрямовується до серця, куди потрапляє через отвори в бокових стінках камер. Коли бджола перебуває у стані спокою, її серце скорочується до 60—70 разів на хвилину, під час польоту — від 130 до 150 разів, під час руху по поверхні — до 100 разів.
З функцією гемолімфи пов’язана функція жирового тіла, в якому відкладається запас поживних речовин — глікоген, білок, жир. Якщо в гемолімфу потрапляє надлишок цукру, то він відкладається в жировому тілі у вигляді нерозчинної у воді сполуки — глікогену. При недостатньому живленні бджоли відбувається зворотний процес: запаси жирового тіла перетворюються в розчинні у воді речовини, потрапляють у гемолімфу. Відбувається безперервне живлення всіх клітин й органів тіла бджоли.
Дихання. У клітинах тіла бджоли поживні речовини при розпаді з’єднуються з киснем. Вуглеводи і жири, виділяючи при цьому тепло, необхідне для життєдіяльності й руху, поступово розпадаються до простих речовин — вуглекислого газу і води. Білки, крім того, утворюють сечову кислоту, солі та інші речовини.
При диханні відбуваються доставка кисню до всіх органів і клітин тіла, видалення вуглекислого газу та лишків води у вигляді водяної пари.
У бджоли кисень не розноситься кровоносною системою. Цей процес забезпечується системою трахейних стовбурів, повітряних мішків, трахей і трахеол. По боках тіла комахи знаходяться отвори — дихальця, на грудях — три пари, а на черевці — шість. Дихальця мають замикаючий клапан, за допомогою якого регулюється доступ повітря до трахей. Внутрішня поверхня дихалець густо вкрита волосками, за допомогою яких повітря очищається від пилу й сторонніх домішок. Від дихалець відходять широкі короткі трахеї, які забезпечують рух повітря до повітряних мішків.
У бджіл є головні, грудні та черевні повітряні мішки. Кожна пара їх з’єднана між собою трубкоподібними перетинками — поздовжніми трахеями. З’єднані між собою й повітряні мішки сусідніх пар.
Від повітряних мішків і поздовжніх трахей відходять трахеї, що розгалужуються на тонші, які закінчуються, в свою чергу, найтоншими трахеолами і трахейними клітинами, що пронизують всі частини тіла й органи бджоли. Стінки трахеол та трахейних клітин дуже тонкі. Кисень проникає всередину клітин, а вуглекислий газ і водяні пари надходять з клітин в трахеоли й далі по системі трахей виводяться назовні.
Обмін повітря у повітряних мішках та великих трахеях відбувається шляхом механічної вентиляції — швидким збільшенням і зменшенням розмірів черевця при диханні. Дихальні рухи бджоли можна спостерігати, коли вона повертається з вантажем з поля й сідає біля льотка.
У стані спокою бджола робить 20 дихальних рухів за хвилину. Після польоту кількість дихальних рухів може збільшуватися до 120—150.
Кількість кисню, яка необхідна бджолам для нормальної життєдіяльності, залежить від температури повітря, стану сім’ї. Влітку, в теплі дні, при активній роботі 1 кг бджіл споживає до 20 л повітря за годину, а взимку, при малій активності,— до 5 л.
У спокійному стані бджоли можуть жити в повітряному середовищі, де є лише 4 % кисню і до 10 % вуглекислого газу (чисте повітря містить 21 % кисню та 0,03 % вуглекислоти). При диханні вони видаляють з організму лишок водяних парів. Збуджуючись, бджоли значно збільшують споживання корму і їхній організм не встигає видаляти весь лишок вологи. У такому випадку бджоли запарюються. Це спостерігається під час кочівель сімей при недостатній вентиляції вуликів.
Виділення. При обміні речовин в організмі бджоли утворюються продукти розпаду: вуглекислий газ, вода, сечова кислота, солі та інші речовини, які видаляються органами виділення. їхню функцію у бджіл виконують мальпігієві судини. Вони складаються з коротких трубочок (їх нараховують від 80 до 100) довжиною близько 20 мм і товщиною від 0,1 до 0,01 мм, які розміщені у порожнині черевця біля задньої частини середньої кишки. Всі трубочки впадають в кишечник у тому місці, де середня кишка переходить у тонку задню. Мальпігієві судини відбирають з крові продукти розпаду, які потім надходять до тонких кишок і видаляються з організму разом з калом.
У тілі бджоли є особливі клітини — еноцити, які знаходяться разом з жировим тілом у вільних порожнинах між різними органами. Вони також виловлюють з крові продукти розпаду, але вивести їх з організму не можуть, так як не мають вивідних проток. Шлаки відкладаються в цих клітинах у вигляді жовто-бурих зерняток. У молодих бджіл еноцити не мають зерен, у старих кількість їх зростає і клітини темніють.
Розмноження. Бджоли розмножуються статевим шляхом. У статевих органах матки і трутня розвиваються статеві клітини, які зливаються між собою і дають початок новому організму. Злиття статевих клітин називається заплідненням.
Статеві органи матки (рис. 1) складаються з парних яєчників, парних і непарного яйцепроводів, піхви, спермо-приймача і парувальних карманів. Яєчники містяться в черевці. Кожен з них складається з 120—200 яйцевих трубочок. Від кожного яєчника відходить по одному яйцепроводу, які з’єднуються в непарний яйцепровід. Останній закінчується піхвою.
Рис. 1. Статеві органи і жалоносний апарат матки:
1 — яєчники; 2 — яйцеві трубочки; З — яйцепроводи; і — спермоприймач; 5 — залоза спермоприймача; 6, 9 — отруйні залози; 7 — протока отруйної залози; 8 — піхва; 10 — парувальні кармани; 11 — середина дев’ятого черевного півкільця; 12 — резервуар з отрутою; 13 — щупик жала; 14 — жало
На місці з’єднання парних яйцепроводів у непарний відкривається протока спермоприймача, що має вигляд пухирця діаметром 1,5 мм і призначений для зберігання сім’яної рідини, яку матка одержує при паруванні. В трубочках яєчників розвиваються яйця. Зріле яйце потрапляє у парний яйцепровід, а потім в непарний. Якщо в непарному яйцепроводі на яйце не потрапляє з спермоприймача сім’яна рідина з сперматозоїдом, то матка відкладає незапліднене яйце, з якого розвивається трутень. Із запліднених яєць розвиваються робочі бджоли або матка.
Статеві органи робочих бджіл складаються з тих самих частин, що і матки, але вони недорозвинені; їхні яєчники мають 1—21 трубочку, спермоприймач відсутній. Робочі бджоли втратили здатність до парування, але при певних Умовах можуть відкладати яйця. Якщо в сім’ї довго немає матки, то частина робочих бджіл відкладає незапліднені яйця, з яких розвиваються трутні. Таких бджіл називають бджолами-трутівками.
Статеві органи трутня (рис. 2) складаються з парних сім’яників, сім’япроводів, сім’яних пухирців та придаткових залоз, непарного сім’явипорскувального каналу та статевого органа. Сім’яники мають до 200 сім’яних канальців, у яких розвиваються сперматозоїди.
Рис. 2. Статеві органи трутня:
І — статеві органи трутня із зовнішнього боку; II — спинна стінка статевого члена з внутрішнього боку; III — сперматозоїди; IV — кінцеві сегменти черевця трутня (вигляд збоку); V — статевий член і сім’явипорскувальний канал (вигляд збоку); 1 — придаткові слизові залози; 2 — луковиця статевого члена; 3 — хватальні органи дев’ятого черевного півкільця; 5 — статевий член-6, 7 — восьме й дев’яте черевні півкільця; 9 — драглиста маса на внутрішній стінці луковиці; 10, 11—сьоме і восьме спинні півкільця; 12 —верхні пластинки луковиці; 13 —сім’яник; 14 — китиці луковиці; 15 — пластинки статевого члена; 16 — сім’яна протока; 17 — сім’яний міхурець; 18—19 — верхні й нижні пластинки статевого члена; 20 — кінцева камера члена; 21 — парувальні мішечки статевого члена; 22 — сім’явипорскувальний канал
Під час парування з маткою статевий орган трутня вивертається назовні аж до луковиці, і частина його відривається. Трутень при цьому гине. Після закінчення парування в статевих органах матки залишаються пластинки луковиці органа трутня, так званий шлейф.
Матка може паруватися з декількома трутнями. Ту, яка спарувалася і почала відкладати запліднені яйця, називають плідною. При відкладанні яєць біля матки знаходиться «почет» бджіл, які її годують молочком.
У кожну комірку матка відкладає одне яйце, приклеюючи його до дна комірки. У перший день після відкладання яйце знаходиться у вертикальному положенні відносно дна комірки, на третій день лягає на її дно. В комірку бджоли кладуть маточне молочко. З яйця виводиться личинка, яка плаває в кормі, інтенсивно його споживає і швидко росте. Після виведення з яйця довжина тіла личинки становить 1,6 мм, наприкінці третьої доби вона досягає вже 6 мм. З тієї личинки, яка виводиться із заплідненого яйця й одержує молочко, розвивається матка. Якщо перші три дні личинка споживає молочко, а потім суміш меду і перги, то з неї розвивається робоча бджола.
Личинку бджоли годують шість діб, після чого запечатують її в комірці восковою кришечкою, що має пори, через які проходить свіже повітря. Личинку матки бджоли запечатують наприкінці п’ятої, а трутня — наприкінці сьомої доби. Вона декілька разів линяє, а потім починає прясти кокон з секрету прядильної залози. Після закінчення цієї роботи вона перетворюється на лялечку. В цей період її розвитку відбувається гістоліз — процес, при якому більшість органів лялечки руйнується і замість них утворюються органи дорослої бджоли.
Незапечатані личинки бджіл називаються відкритим розплодом, запечатані личинки і лялечки — печатним. У стадії печатного розплоду робочі бджоли перебувають 12 діб, трутні — 14 і матки — 8,5—9. В цілому робоча бджола розвивається 21 добу, матка—16,5—17, трутень — 24 доби.
Нервова система медоносної бджоли складається з нервових клітин і нервових волокон, які відходять від них
Скупчення нервових клітин утворюють нервові вузли. Розрізняють центральний, периферійний та вегетативний відділи нервової системи бджоли.
Центральна нервова система складається з надглоткового та підглоткового вузлів і черевного нервового ланцюжка, які з’єднані між собою нервовими тяжами.
Від надглоткового вузла відходять нерви до складних і простих очей, вусиків та верхньої губи, від підглоткового — до верхніх і нижніх щелеп й нижньої губи, від черевного ланцюжка —до крил, ніжок, чутливих волосків тіла і жала. Черевний нервовий ланцюжок має два грудних вузли і п’ять черевних, які також з’єднані між собою нервовими тяжами.
Один грудний вузол знаходиться у першому грудному членику, він з’єднується нервами з передньою парою ніжок.
Другий грудний вузол міститься в другому й третьому члениках грудей. Він утворився від злиття двох грудних і двох черевних вузлів. Від нього відходять нерви до середньої та задньої пар ніжок, крил і першого членика черевця. П’ять вузлів черевця забезпечені нервовими з’єднаннями з члениками черевця.
Сукупність усіх нервів, які пов’язані з органами чуття, утворює периферійну нервову систему — це нервові вузли та нерви, які відходять від черевного ланцюжка до всіх внутрішніх органів. Вона регулює діяльність серця, органів травлення, трахей, дихалець, статевих органів.
Органи чуття. До органів чуття медоносної бджоли належать органи зору, дотику, нюху, смаку, слуху, відчуття часу.
Органи зору. У матки, робочої бджоли та трутня є троє простих очей, розміщених трикутником на голові, і двоє складних (фасеточних).
Просте око складається з лінзи, оточеної з боків пігментними клітинами, до яких примикають клітини зору. Вони поступово переходять у нервові волокна, які спрямовані до мозку.
Простими очима бджола сприймає лише ступінь освітленості.
Складні очі розміщені по боках голови й утворені великою кількістю шестигранних фасеток, яких в одному складному оці робочої бджоли і матки нараховують до 5 тис, трутня — до 8. Над кожною фасеткою знаходиться вічко — оматидій. Він складається з лінзи, під якою є кришталикові конус і паличка, оточені пігментними клітинами. Останні через нервові волокна з’єднані із зоровими ділянками головного мозку.
Кожним оматидієм бджола сприймає невеличку частину предмета, всім оком — цілий предмет. Такий зір називають мозаїчним.
Встановлено, що бджоли добре розрізняють синій, жовтий з різними відтінками і білий кольори. Це допомагає їм відшукувати квітки медоносних рослин, свій вулик. Тому вулики слід фарбувати в ті кольори, які добре сприймаються бджолами.
Органи дотику. На всіх частинах тіла бджоли розміщені чутливі волосинки і конуси — органи дотику. До них підходять чутливі відростки нервових клітин.
Органи нюху. Основне місце, де знаходяться органи нюху, — вусики. На їхній поверхні є численні заглиблення — нюхові ямки, які зверху прикриті пластинками з порами. Ямки мають чутливі нервові клітини, які сприймають подразнення і передають його в мозок.
Органи нюху розміщені на восьми кінцевих члениках джгутика вусика. У матки на кожному вусику 3000 нюхових пластинок, у бджоли-робітниці — від 3600 до 6000, у трутня — 30 000. Бджоли добре розрізняють різні запахи навіть серед суміші їх.
На тілі бджоли, між п’ятим і шостим члениками черевця, є насонова залоза, яка виділяє дуже пахучу речовину, призначену для приваблення бджіл сім’ї. При необхідності бджола піднімає і витягує черевце. При цьому розсовуються його сегменти, міхурець Насонової залози відкривається і її секрет випаровується. Махаючи крилами, бджола поширює запах, на який швидко збираються інші бджоли сім’ї. Кожна бджолина сім’я має свій специфічний запах.
Органи смаку розміщені у бджоли в глотці, біля основи язичка, на мандибулах, лапках передніх ніжок і вусиках. Вони дають змогу бджолі-робітниці розрізняти солодкий, кислий, гіркий та солоний смак.
Відчуття смаку у бджоли розвинене значно гірше, ніж у людини: 2%-ний розчин цукру вона не відрізняє від води. Сахарин та ще 20—25 інших сполук типу цукрів, які людина сприймає як солодкі, для бджоли позбавлені смаку.
До гірких речовин бджоли майже нечутливі. Домішки солі і кислоти до розчину цукру вони помічають приблизно в тій же концентрації, що і людина.
Слух бджіл. Бджоли реагують на різні звуки. Давно відома звукова сигналізація маток і робочих бджіл. Основний орган слуху у них розміщений на гомілках ніжок.
Відчуття часу у бджіл. Внутрішнім механізмом відчуття часу у бджіл є добовий ритм обміну речовин. Спеціального органу, відповідального за цю функцію, немає.
У поведінці бджіл спостерігається здатність відчувати і запам’ятовувати, в яку годину доби відбувається та чи інша подія в їхньому житті.
Бджоли-робітниці добре запам’ятовують годину даванки їм підгодівлі при умові, що сироп дають в один і той же час. Якщо протягом двох днів особини не вилітають з вулика через дощову погоду, це не порушує звичайного розкладу їхніх польотів на збір нектару й пилку.
Через проміжок часу (понад 48 год) бджоли втрачають умовний рефлекс на місце медозбору. Вони відчувають також чергування світла і темноти.
Органи сприйняття вуглекислоти, вологості, температури. Органи, які відчувають вуглекислоту, вологість і температуру, розміщені в кутикулярній частині антен. Це конуси, занурені в заглиблення. У деяких органів конус пов’язаний з однією чутливою клітиною, в інших сприймаюча частина утворена групою чутливих клітин, як і в нюховому пластинчастому органі. Кінцеве сухожилля з’єднує зсередини чутливу клітину з вершиною конуса.
Активність органів, сприймаючих вуглекислоту, з підвищенням температури зростає, тоді як органи температурного, відчуття підвищують частоту імпульсів в чутливих волокнах при різкому зниженні температури.
Жало — орган захисту бджіл. Основними елементами жалоносного апарата є жало й дві отруйні залози — велика і мала (рис. 3). Жало складається з середньої непарної частини — саночок, двох стилетів і трьох пар пластинок. Саночки в основі розширені й утворюють бокові відростки— дужки. На кінці продовгуватих пластинок знаходяться м’які вирости, вкриті хітиновими волосками,— щупальця жала. Стилети — тонкі голкоподібні стержні — мають ви-ямку в середній частині, за допомогою якої з’єднуються з виступом на саночках. Основи стилетів переходять в бокові відростки — дужки стилетів, які йдуть паралельно дужкам саночок.
Рис. 3. Жалоносний апарат робочої бджоли
А — в розгорнутому вигляді: 1 — резервуар великої отруйної залози; 2 — мала отруйна залоза; 3 — довгаста пластинка; 4 — трикутна пластинка; 5 — квадратна пластинка; 6 — футляр жала; 7 — стилети; 8 — дужка стилета; 9 — дужка полозків; Б — вигляд зліва: 10 — полозки; 11—луковиця полозків; В — кінцева частина стилета із эазубринками; Г — частина стилета з трикутною пластинкою: 4 — трикутна пластинка; 8 — дужка стилета; 12 — клапан стилета; 7 — стилет без кінцевої частини; Д — полозки і стилети в поперечному розрізі: 10 —полозки; 7 — стилети; 13 — протока великої отруйної залози
З вільним кінцем дужки стилета рухомо з’єднується вершина трикутної пластинки жала.
Зовнішні кінці стилетів мають зазубринки, вершини яких звернені назад. У бджоли-робітниці 9—10 зазубринок, матки — 4. У місці з’єднання саночок із стилетом утворюється порожнина, по якій отруйна рідина стікає в ранку при жаленні.
По обох боках саночок розміщені три пари пластинок — продовгуваті, трикутні і квадратні, які мають м’язи, що приводять в рух трикутні квадратні пластинки й стилети.
В основі саночок знаходяться отруйні залози — велика і мала (див. рисунок 3).
Якщо бджола застосовує жалоносний апарат для захисту від ворогів, то спрямовані назад вершини зубчиків стилета міцно затримують жало і бджола не може витягти його. Внаслідок цього жалоносний апарат разом з останнім ганглієм нервового ланцюжка відривається від тіла бджоли. Залишившись без жала, бджола-робітниця через деякий час гине. При жалінні комахи або іншої бджоли зазубринки стилетів проривають їх хітинову оболонку і не відриваються.
Жалоносний апарат матки в цілому нагадує апарат бджоли-робітниці, відрізняючись лише в деяких деталях. Матка користується жалом тільки в боротьбі з іншими матками. У трутнів жалоносного апарата немає.
Активність жалоносного апарата у бджоли-робітниці залежить від віку. На 2-й день після виходу бджоли з комірки в резервуарі отруйної залози є невелика кількість отрути. На 6—7-й день кількість її збільшується і лише на 10—16-й відбувається максимальне заповнення резервуара отрутою. В осіннього покоління бджіл-робітниць діяльність отруйної залози починається з 14—15-го дня розвитку, а закінчується до 20-го дня віку бджоли.